
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.28
10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
2023.03.28
08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
2023.03.28
06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
2023.03.28
05:43
Заплющую очі і бачу
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
2023.03.27
19:44
Веди мене крізь темний коридор,
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
2023.03.27
18:35
Козаки, соколи дивляться на агресора
острим соколиним оком.
Дивляться просто з неба
Знаючи, що в темні часи та небезпеку,
наш край від ворогів стеріг.
У козаків, соколів шабля лиха
Чуєте дзвін:
Дзинь, дзинь шаблі дзвенять
Сила духу оживає.
Во
2023.03.27
16:03
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
2023.03.27
14:39
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
2023.03.27
12:41
Темно-червоні суцвіття щириці
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
2023.03.27
11:04
Ніч. Святі й пророки встали із гробів
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
2023.03.27
09:56
Вітер верби та води
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
2023.03.27
02:23
А пам’ятаєш ти, як я ходив слідами,
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
2023.03.27
00:45
Посиніли губи помітно -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
2023.03.26
23:49
І зорі, і місяць, і мрії про тебе,
І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
2023.03.26
22:27
Межі, грані, перелази –
переходити чи ні?
Від образи до відрази –
від підбора до ступні.
26.03.2023 р.
переходити чи ні?
Від образи до відрази –
від підбора до ступні.
26.03.2023 р.
2023.03.26
21:23
ІНе вбити Слово і живе, і віще
на шпальтах української душі...
своє і рідне оживає вічно
у будь-які періоди трагічні,
якщо не уповає на чужі.
ІІТоді ніякі орди і навали
не залякають націю мою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на шпальтах української душі...
своє і рідне оживає вічно
у будь-які періоди трагічні,
якщо не уповає на чужі.
ІІТоді ніякі орди і навали
не залякають націю мою,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Гриць Янківська (2009) /
Проза
/
СЛІДИ ЛЯ... ДІВ
Байдужий Янгол
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Байдужий Янгол
Скам'янію від твого байдужого погляду. Скам'янію. В той день буде така правильна погода, такий правильний дощ. Під ногами – розмокле осіннє листя, за ногами навздогін – бризки води. Калюжі розбігатимуться, щоб дати мені пройти. І ось, посеред спорожнілих площ, я йтиму поволі й дивитимуся тільки вперед, як раптом відчую на своїй потилиці твій нещадний погляд, твій вперто безмовний погляд, і скам'янію.
Для чого ти подивився на мене, Жорстокий Янголе? Ти ж завжди дивився повз! Ти дивився так до і дивитимешся опісля. Завжди, та тільки не цього правильного дня, бо так, певно, було написано.
Погляньте, яка чудова скульптура, – говоритимуть одні одним перехожі, – який досконалий витвір мистецтва, як детально продуманий образ, які лінії, які… О Боже, аж моторошно! Мурахи по шкірі, та погляду не відвести. Скульптор врахував кожну дрібничку, до розсічених кінчиків волосся, до заплутаних вій. Голова ледь нахилена вправо, губи пелюстками троянд привідкриті, очі примружені, кожна зморшка на своєму місці. А зіниці! Щось хочуть розгледіти, чи, може, сказати? Ні, це не страх дивиться такими широкими зіницями і навіть не подив. Це саме життя.
Ти збагнув? Я стоятиму посеред площі, повз мене проходитимуть і озиратимуться люди. Вішатимуть намисто з паперових квітів на мої груди. Захоплюватимуться, а може і глузуватимуть з мене.
Чужі, ти чуєш, Чужі обійматимуть мої тонкі оголені плечі заради одного лиш фотознімку. І тільки діти від нерозтраченої щирості вкладатимуть зірвані на галявині стокротки у мої розкриті долоні. Так минатимуть роки і вітри з чотирьох сторін світу будуть тому єдиними свідками.
Що робитимеш ти, мій Суворий Янголе, в час, коли Чужі торкатимуться моїх пліч? Ти сидітимеш в кафе навпроти, попиватимеш теплу каву і дивитимешся повз? Як до і після – повз?Чиї потилиці студитиме твій байдужий, спокійний погляд? Хто спотикнеться об нього?
Ти спокійний за мене, Янголе, вже тому, що я кам'яна? Чи гадаєш, що я не зруйнуюся? Що вітри і дощі пошкодують мене, коли навіть ти не шкодуєш? Що, як зробиш мене крихкою, – не дивитись в мій бік очима палючими – благо? Не дивися на мене, Огненний, бо не поглядом крешуть любов! Як глянеш ще раз – то, певно, розсиплюся в порох, бо як плоть блискавично у вірі воскресне, так само зруйнується й камінь.
Та змовкаю тепер перед тим, хто своїм розважанням і своєю розвагою студить мою потилицю, і величаю Мудрим. Скромне паперове намисто носитиму гордо, як перли, що під грубими краплями з неба вляжеться мені на грудях.
Просто знай, що в один дуже правильний день, коли хлине раптово холодний дощ, від твого байдужого погляду я скам'янію.
22.10.2016
Для чого ти подивився на мене, Жорстокий Янголе? Ти ж завжди дивився повз! Ти дивився так до і дивитимешся опісля. Завжди, та тільки не цього правильного дня, бо так, певно, було написано.
Погляньте, яка чудова скульптура, – говоритимуть одні одним перехожі, – який досконалий витвір мистецтва, як детально продуманий образ, які лінії, які… О Боже, аж моторошно! Мурахи по шкірі, та погляду не відвести. Скульптор врахував кожну дрібничку, до розсічених кінчиків волосся, до заплутаних вій. Голова ледь нахилена вправо, губи пелюстками троянд привідкриті, очі примружені, кожна зморшка на своєму місці. А зіниці! Щось хочуть розгледіти, чи, може, сказати? Ні, це не страх дивиться такими широкими зіницями і навіть не подив. Це саме життя.
Ти збагнув? Я стоятиму посеред площі, повз мене проходитимуть і озиратимуться люди. Вішатимуть намисто з паперових квітів на мої груди. Захоплюватимуться, а може і глузуватимуть з мене.
Чужі, ти чуєш, Чужі обійматимуть мої тонкі оголені плечі заради одного лиш фотознімку. І тільки діти від нерозтраченої щирості вкладатимуть зірвані на галявині стокротки у мої розкриті долоні. Так минатимуть роки і вітри з чотирьох сторін світу будуть тому єдиними свідками.
Що робитимеш ти, мій Суворий Янголе, в час, коли Чужі торкатимуться моїх пліч? Ти сидітимеш в кафе навпроти, попиватимеш теплу каву і дивитимешся повз? Як до і після – повз?Чиї потилиці студитиме твій байдужий, спокійний погляд? Хто спотикнеться об нього?
Ти спокійний за мене, Янголе, вже тому, що я кам'яна? Чи гадаєш, що я не зруйнуюся? Що вітри і дощі пошкодують мене, коли навіть ти не шкодуєш? Що, як зробиш мене крихкою, – не дивитись в мій бік очима палючими – благо? Не дивися на мене, Огненний, бо не поглядом крешуть любов! Як глянеш ще раз – то, певно, розсиплюся в порох, бо як плоть блискавично у вірі воскресне, так само зруйнується й камінь.
Та змовкаю тепер перед тим, хто своїм розважанням і своєю розвагою студить мою потилицю, і величаю Мудрим. Скромне паперове намисто носитиму гордо, як перли, що під грубими краплями з неба вляжеться мені на грудях.
Просто знай, що в один дуже правильний день, коли хлине раптово холодний дощ, від твого байдужого погляду я скам'янію.
22.10.2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію