Загублене так важко віднайти.
Серед тисячі схожих ликів
відшукати один.
Саме на нього полювала
зграя диких звірів.
Саме його переслідували
блискавка і грім.
Жалючі дотики природи
й тихий дзвін.
Цей лик нічим не схожий
на один із тих,
що плутаються в темряві.
Він так по-особливому
засмучується,
ховаючи кришталеві очі.
Такий він лиш один
серед безлічі інших.
Його очі сяють червоним,
а усмішка нагадує крик.
Десь глибоко в собі
його роздирає біль.
Поглинає самотність,
линуча з чужих осель.
Вони щасливі,
він знає точно.
Та як йому, на все самому
відкрити очі?
Він вже так близько,
майже поруч.
В затьмареній тишею тіні
він кличе небо,
на землі безсилій.

14.02.2023