Які коні, такий віз, який їхав, таку й віз.

Народна мудрість

Вже кохання з москалями – вигадка погана.
Інше лихо нас спіткало: до наших панянок
і у сні і вдень приходить образ чудо-пана.
На коні він завжди їздить, говорить віршами,
про кохання так співає - солов'ї змовкають.
Бачить Доля, панна в'яне, марніє від туги,
що ж робити, присилає оте саме чудо.
Коник хоч не дуже жвавий – батька жигульонок,
та все інше – прямо в точку, гарний козачонок.
Мрії панночки зростають аж до небокраю –
із коханим хоче жити до смерті, як в рАю.
Вірить панна, що коханий зірки з неба зніме,
тундру зі всіма снігами їй під ноги кине.
Ось на цьому наша казка кінця добігає,
та історія з коханням ще кінця не має.

Пан глаголати віршами дуже гарно вміє
і кохатися не проти, хай хоч посивіє.
Ще у пана, як і в панни, білі ніжні руки.
Хто ж той рай їм побудує? Не скаже й наука.
Щастя ці обидва ждали, як манни із неба,
та в житті заради щастя ще й пахати треба.
Так що в халабуді раю з милим не створити,
а з віршів, як не старайся, борщу не зварити.

17.03.2023 р.