ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Дмитренко (1987) /
Проза
Герой Порятун. Страшуня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Герой Порятун. Страшуня
Тихо в ночі... тихо у лісі...
звірі втомилися й спати вляглися.
Сплять дуже міцно вовки та зайчата,
ведмеді, лисиці, ховрахи та більчата.
Спить хом'ячок сховавшись у нірці,
спить і кажан повисши на гілці.
Лосі заплющили очі й дрімають,
храпом тихесенько пісню співають.
Дятли в дуплі, миші у пнях,
солодко сплять після тяжкого дня.
Всі працювали та дуже втомилися,
вечір настав — всі спати вмостилися!
Та раптом усім довелося прокинутись,
піднятися з ліжка й деінде сховатись.
Бо ж, щось серед ночі збудило звірят,
щось налякало вовків та зайчат!
І страшно в ту мить стало білці й лисиці,
страшно ведмедю та страшно куниці.
Птахам, взагалі стало боязно й млосно,
що всі вони в нірки, до звірів у гості.
А старий кабан сховавсь під диван!
А маленька мишка сховалась під шишку!
Бобри під стовби, щури під кору,
усі поховалися й чекали біду!
Тоді й комахи затрусились від страху,
трусились жучки, черв'ячки та мурахи.
І всі в один голос: «Я більш не засну!»,
бо всіх налякало потаємне «ху-ху!»
Ой страшно вночі, і в темряві страшно,
хоч плач, хоч кричи, та все одно страшно,
хоч смійся, хоч бийся, а страх то не зник,
сховайсь під перину й чекай на той крик.
А крик той лунає із різних сторін,
а крик той, неначе страшенний дзвін.
І хто ж то кричить? Хто всіх так лякає?
А цього, на жаль, ніхто і не знає!
Тож, кожної ночі боялися спати,
звірі боялись у ліжко лягати.
Боялись заплющити очі й чекати
на крик, який звірів зміг налякати.
Тому, щоб усім добре спалося,
герой Порятун з колючим волоссям.
Підправив відвагу, наладив хоробрість
та рушив до темряви, у невідомість.
А в темряві млосно: ні звуку, ні духу
лиш тихе «ху-ху» лунало по кругу.
І що ж то за монстр такий тут завівся?
Та що ж то за звір у нас посилився?
Зробив їжак крок, поглянув довкола,
довкола ні звуку, довкола нікого.
Зробив іще крок, затамував подих,
ніхто не повзе, не літає й не ходить.
Як раптом відлуння: то з права, то зліва,
то тріскіт гілок, то шепіт із лігва.
То тінь чиясь повз, промайнула швиденько,
то ніби далеко, то ніби близенько.
То стук-стук позаду, то фиркання зверху,
не знав їжачок, що чека попереду.
В цю нічку глуху не почути й муху,
лиш тихе «ху-ху» все частіше по кругу!
Та раптом, зненацька, щось як закричить,
та як запищить, та як завищить,
що страшно від звуку, у вухах дзеленчить.
Вже ближче та ближче до зустрічі мить!
Їжак зупинився та нагострив погляд,
то слухав, то нюхав. Відчув, що десь поряд
той ворог, що так налякав усіх звірів.
Ну начувайся, Порятун уже в ділі!
Схопивсь він за гілку, прицілився трішки,
від страху у нього трусилися ніжки.
Потяг він гілляку, скрутився в клубок,
й подався в політ, без зайвих думок!
І от він летить, розсікаючи обрій,
герой як-не-як, відважний й хоробрий.
Збиває їжак загадкового звіра,
та так, що без пір’я лишилася шкіра.
В ту ж мить пролунало: “Допоможіть!
Хапайте нападника й міцно в’яжіть!
Цей злодій хотів мене пограбувати!
Схопити його й посадити за ґрати!”
“Який же я злодій?” — питає їжак —
“Це ви в нашім лісі невідомий чужак!
Літали навколо, кричали “ху-ху”,
лишили ви звірів спокійного сну!”
“Так я ж не навмисно! Так я ж так співаю!
Вночі я ж не сплю, вночі я літаю!
Пробачте мені... усі хай пробачать!
Хай спати лягають і більше не плачуть!”
На звуки та крики позбігалися звірі,
ті, що руді, русяві та білі,
ті, що пернаті та трішки лахматі,
ті, що вусаті та волохаті.
І кожен боїться, кожному лячно.
І кожен їжаку довіку буде вдячний!
А звіра нічного ніхто не впізнав.
Та хто ж це, щоночі, усіх так лякав?
Та все дуже просто і звір не страшний,
звичайний пернатий, звір той нічний.
Така загадкова та гарна страшуня —
звичайна сова, яку звати — Совуня!
Тихо в ночі... тихо у лісі...
звірі втомилися й спати вляглися.
Сплять дуже міцно, ніхто не боїться,
бо ж знають, що то за звір причаївся.
Знають про звук й звикли до нього
потаємне «ху-ху» — немов колискова!
Й кожної ночі Совуня не спить,
бо ж спокій звірят вона сторожить!
2021
звірі втомилися й спати вляглися.
Сплять дуже міцно вовки та зайчата,
ведмеді, лисиці, ховрахи та більчата.
Спить хом'ячок сховавшись у нірці,
спить і кажан повисши на гілці.
Лосі заплющили очі й дрімають,
храпом тихесенько пісню співають.
Дятли в дуплі, миші у пнях,
солодко сплять після тяжкого дня.
Всі працювали та дуже втомилися,
вечір настав — всі спати вмостилися!
Та раптом усім довелося прокинутись,
піднятися з ліжка й деінде сховатись.
Бо ж, щось серед ночі збудило звірят,
щось налякало вовків та зайчат!
І страшно в ту мить стало білці й лисиці,
страшно ведмедю та страшно куниці.
Птахам, взагалі стало боязно й млосно,
що всі вони в нірки, до звірів у гості.
А старий кабан сховавсь під диван!
А маленька мишка сховалась під шишку!
Бобри під стовби, щури під кору,
усі поховалися й чекали біду!
Тоді й комахи затрусились від страху,
трусились жучки, черв'ячки та мурахи.
І всі в один голос: «Я більш не засну!»,
бо всіх налякало потаємне «ху-ху!»
Ой страшно вночі, і в темряві страшно,
хоч плач, хоч кричи, та все одно страшно,
хоч смійся, хоч бийся, а страх то не зник,
сховайсь під перину й чекай на той крик.
А крик той лунає із різних сторін,
а крик той, неначе страшенний дзвін.
І хто ж то кричить? Хто всіх так лякає?
А цього, на жаль, ніхто і не знає!
Тож, кожної ночі боялися спати,
звірі боялись у ліжко лягати.
Боялись заплющити очі й чекати
на крик, який звірів зміг налякати.
Тому, щоб усім добре спалося,
герой Порятун з колючим волоссям.
Підправив відвагу, наладив хоробрість
та рушив до темряви, у невідомість.
А в темряві млосно: ні звуку, ні духу
лиш тихе «ху-ху» лунало по кругу.
І що ж то за монстр такий тут завівся?
Та що ж то за звір у нас посилився?
Зробив їжак крок, поглянув довкола,
довкола ні звуку, довкола нікого.
Зробив іще крок, затамував подих,
ніхто не повзе, не літає й не ходить.
Як раптом відлуння: то з права, то зліва,
то тріскіт гілок, то шепіт із лігва.
То тінь чиясь повз, промайнула швиденько,
то ніби далеко, то ніби близенько.
То стук-стук позаду, то фиркання зверху,
не знав їжачок, що чека попереду.
В цю нічку глуху не почути й муху,
лиш тихе «ху-ху» все частіше по кругу!
Та раптом, зненацька, щось як закричить,
та як запищить, та як завищить,
що страшно від звуку, у вухах дзеленчить.
Вже ближче та ближче до зустрічі мить!
Їжак зупинився та нагострив погляд,
то слухав, то нюхав. Відчув, що десь поряд
той ворог, що так налякав усіх звірів.
Ну начувайся, Порятун уже в ділі!
Схопивсь він за гілку, прицілився трішки,
від страху у нього трусилися ніжки.
Потяг він гілляку, скрутився в клубок,
й подався в політ, без зайвих думок!
І от він летить, розсікаючи обрій,
герой як-не-як, відважний й хоробрий.
Збиває їжак загадкового звіра,
та так, що без пір’я лишилася шкіра.
В ту ж мить пролунало: “Допоможіть!
Хапайте нападника й міцно в’яжіть!
Цей злодій хотів мене пограбувати!
Схопити його й посадити за ґрати!”
“Який же я злодій?” — питає їжак —
“Це ви в нашім лісі невідомий чужак!
Літали навколо, кричали “ху-ху”,
лишили ви звірів спокійного сну!”
“Так я ж не навмисно! Так я ж так співаю!
Вночі я ж не сплю, вночі я літаю!
Пробачте мені... усі хай пробачать!
Хай спати лягають і більше не плачуть!”
На звуки та крики позбігалися звірі,
ті, що руді, русяві та білі,
ті, що пернаті та трішки лахматі,
ті, що вусаті та волохаті.
І кожен боїться, кожному лячно.
І кожен їжаку довіку буде вдячний!
А звіра нічного ніхто не впізнав.
Та хто ж це, щоночі, усіх так лякав?
Та все дуже просто і звір не страшний,
звичайний пернатий, звір той нічний.
Така загадкова та гарна страшуня —
звичайна сова, яку звати — Совуня!
Тихо в ночі... тихо у лісі...
звірі втомилися й спати вляглися.
Сплять дуже міцно, ніхто не боїться,
бо ж знають, що то за звір причаївся.
Знають про звук й звикли до нього
потаємне «ху-ху» — немов колискова!
Й кожної ночі Совуня не спить,
бо ж спокій звірят вона сторожить!
2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію