Під блакитною небесною гладдю, вздовж старого густого лісу, на землях великих правителів та прекрасних дів, простягло свої володіння чарівне королівство. А у тім королівстві, з самого рання, люд придворний занепокоївся. Та не через напад ворожого війська, не через страшного дракона чи лютого звіра, а через принцесу, яка втекла зі свого весілля. А втекла вона тому, що не кохала принца, якого обрали їй батьки.

І от, скаче вона на своїм чорнім коні, у весільній оксамитовій сукні, лісовою стежиною, яка вела до будинку старої відьми, щоб за допомогою чарів змінити своє життя. А відьма вже виглядала наречену, як ніби заздалегідь знала, що вона прийде. Знайшла чаклунка потрібне закляття, підготувала чарівне зілля, вийшла на подвір'я та й чекає миті для втілення свого підступного плану. А план її полягав у тому, щоб перетворити принцесу на маленьку дівчинку, а самій обернутися на принцесу й зайняти її місце. Вийти заміж за гарного принца, ув'язнити короля та королеву й посіяти хаос у всьому королівстві. Як задумала стара, так воно й сталося.

І от, сидить маленька дівчинка посеред лісу й нічого не пам'ятає про своє минуле. Не пам'ятає ні батька, ні матері. Ні дитинства, ні імені свого.
Та на щастя, знайшов дівчинку один мисливець. Шкода йому стало дитини, от він й забрав її до себе. З того часу, зростала вона в хижині мисливця як рідна донька. Хоч й в бідності, але в любові та злагоді, турботі та спокою. Ще й з новим ім'ям — Соломія.

Час минав, та так швидко, не мов хмари на синім небі. Соломія виросла та стала гарною жінкою. Згодом закохалася та одружилася. Народила своєму чоловікові двох прекрасних доньок та й жила собі щасливо, так нічого не згадавши про своє минуле.
Та одного дня, коли їй було вже років п’ятдесят, узяла вона кошика та й пішла до лісу, ягід назбирати для пирога. А там, чи то від спекотного сонця, чи то за примхами долі, Соломія втратила свідомість. А коли отямилась, то побачила біля себе чорного коня. А на тім коні, дівчина сиділа у весільній оксамитовій сукні.

- З вами усе добре? — запитала незнайомка.

Соломія у відповідь лише хитнула головою. Очі дівчини, та й саме обличчя, здалися їй дуже знайомими. Жінка підвелась, обтрушуючи одяг. Ще трішки паморочилося в голові, та вона не звертала на це уваги, адже зацікавила її ця незнайома особа.

- Ми раніше зустрічалися? — запитала Соломія.

Незнайомка подивилася на жінку розглядаючи старе вбрання, яке було прикрашене зашитими дірками й відповіла:

- Якщо ви маєте якийсь титул та відвідували замок мого батька, то можливо. Але, я дуже в цьому сумніваюся!

«Ти ба яка норовиста» — подумала жінка, а потім:

- У замку? Ні, що ви! У замку я не була. Та от якби випав шанс опинитися там, то навряд чи б я втікала звідтіля, тим паче зі свого весілля.

- Та як ви смієте порівнювати себе зі мною? Перед вами не якесь там дівчисько стоїть, а сама принцеса Ксенія. Тож, попрошу підбирати слова.

- Добре-добре, принцесо, заспокойтеся! — мовила жінка, вдивляючись в обличчя незнайомки — Що привело вас до нашого лісу?

Дівчина опустила голову, замислившись над тим, чи варто відповідати. Та зрозумівши, що скоріш за все заблукала, вона відповіла:

- Шукаю будинок відьми. Та от для чого вона мені потрібна, можете не запитувати. Все одно не відповім!

- Відьми? — здивувалася Соломія — Та її вже років з тридцять, а то й більше, як ніхто не бачив! Кажуть зникла вона.
Жінка підійняла кошика й зібралася йти.

- Як зникла? Куди? — занепокоїлася принцеса.

- Та звідки ж мені знати? Я з відьмами не спілкуюся!

- Так я теж... не спілкуюся! — притихла Ксенія, почувши вдалині виття собак. — Допоможіть мені перебратися через ліс. Я вам за це щедро віддячу.

Соломія замислилась. Бо ж, можливо, не просто так принцеса втекла з королівства. Можливо їй і справді потрібна допомога. Тож, подумавши, жінка погодилася. Та не через винагороду, яку запропонувала Ксенія, а через те, що мала вона добре серце.

- Якщо ти від когось втікаєш, то краще відпусти коня, нехай іде своєю дорогою. А ми підемо вздовж річки, щоб збити з пантелику слідопитів.

Ксенія послухала жінку. Забрала мішечок з коштовностями, які поцупила з королівської скарбнички, щоб розрахуватися з відьмою та відпустила коня. І хоч прекрасна сукня та незручні туфельки заважали їй швидко пересуватися по лісовій стежині, Ксенія впевнено йшла слідом за Соломією, час від часу оступаючись та падаючи.

- Нам ще довго? — запитала дівчина.

Та Соломія ніби не почула питання, бо ж занервувала, адже стежина, яку вона знала з дитинства, здалася їй якоюсь дивною, не знайомою. Та й взагалі, увесь ліс ніби змінився. Дерева стали нижчими, а гілки коротшими. Врешті решт, вони дійшли до річки, а звідтіля, перебираючи ногами по воді, ринули в бік села, яке знаходилося на іншому кінці лісу. Юна принцеса встигла добряче намокнути до того, як Соломія порадила їй зняти туфельки. Все ж таки босими ногами зручніше йти по воді, та й набагато приємніше.
Але і тут з дівчиною трапилися неприємності. Чи то від не обережності, чи то від збігу обставин, та принцеса, наступила на уламки мушлі й поранила стопу. В цей час запекло і у Соломії, й в тому місці, де у Ксенії була рана, у жінки з’явився шрам.

В ту ж мить, потемніло все навколо, стихло. Ні шкрябання комашні, ні пташиного співу. Ні виття вовків, ні цокотіння дятла. Віти дерев посохли, а повітря насочилося бридким запахом. І вкрив усе навколо густий туман. І з'явилася перед Соломією зла чаклунка, яка промовила:

- Ти ж впізнала себе? Знаю, що впізнала. Так от, якщо ти допоможеш принцесі втекти, то зміниш майбутнє й назавжди втратиш свою родину, доньок та чоловіка. А якщо приведеш її до старого дуба, то житимеш далі, як й жила раніше.

Соломія замислилась. Вона не розуміла як, але точно знала, що Ксенія — це вона у юності.

- А якщо принцеса прийде до вас, то що буде далі? — запитала Соломія.

- Нехай це тебе не хвилює! Вибір в тебе не великий, тож раджу швидше прийняти рішення, поки принцеса не покинула ліс. — мовила чаклунка й зникла.

Остовпенілу Соломію, вже декілька разів кликала Ксенія, яка навіть не здогадувалася про появу відьми.

- Солоха... тітко Солоха. З вами все гаразд?

- Так, все добре! Відволіклась на хвилинку.

- Нічого собі відволіклися. Я тут від поранення, мабуть, вмираю, а ви відволіклися.

- Так це ж лише невеличка подряпина.
Соломія відірвала від свого одягу клаптик тканини й перев'язала стопу принцесі.

- Йти зможеш?

- А в мене є вибір? — запитала Ксенія розводячи руками.

- Ну тоді ходімо.

Жінки продовжили шлях, й у якусь мить знову звернули до лісу.

- Так ми ж хотіли водою сплутати сліди! — мовила Ксенія, знімаючи з обличчя павутиння, що повисло поміж дерев.

- Так вже сплутали! До того ж цією стежиною, ми зможемо скоротити шлях.

Дівчина не заперечила, бо ж довірилась старій. Вона йшла слідом, продовжуючи розмову.

- А ви, тітко Солохо, чи мріяли колись змінити своє життя?

- О-ні, навіщо? Я щасливо прожила своє життя! Маю родину, дах над головою та ціную кожну хвилину, подаровану Богом! Єдине, що заважає жити, не лише мені, а й усьому нашому народу, так це, королева, яка займає трон.

- То, мабуть, у вас який інший правитель. З яких ви земель? Бо мій батько мудрий король й піклується про свій народ.

- Так, мабуть, я з інших земель! — мовила Соломія.

Жінка на мить притихли, а потім:

- То чого ти хотіла від відьми?

- Хотіла почати життя спочатку й мати вибір! — відповіла Ксенія.

Соломія зупинилася. Хоч й ліс, який вона так добре знала, змінився, старий дуб, до якого лишилося декілька метрів, нікуди не подівся. Жінка навмисно змінила шлях, щоб урятувати свою родину, але щось заважало їй зробити останні кроки. Та раптом.

- Чи не мене шукає принцеса? — мовила зла чаклунка, яка вийшла із-за дерев — Дякую тобі Солоха. Ти зробила мудрий вибір. Можеш повертатися до своєї родини.

Розгублена принцеса нічого не розуміла. Соломія відступила в сторону й опустила голову.

- Ти ж хотіла знайти відьму! — ледь чутно мовила вона.

- Я... Але... що відбувається? — знервовано запитала Ксенія, яка дивилася то на Соломію, то на чаклунку.

- А нічого нового! — промовила відьма — Зараз ми виконаємо твоє бажання і все стане на свої місця.

Ксенія зупинила погляд на тітці Солохі.

- Ви ж казали, що з відьмами не спілкуєтесь!

Та Соломія нічого не відповіла й пішла геть.

Відьма підійшла до принцеси й простягнула їй посудину з чарівним зіллям.

- Пий принцесо, пий. І всі твої бажання здійсняться. І станеш ти щасливою... як Солоха — посміхнулася чаклунка.
Ксенія взяла до рук чарівне зілля й остовпеніла, замислившись над своїм вчинком. В цю мить, в посудину влучила стріла мисливця, який був на полюванні. А позаду нього стояла Соломія, яка щосили намагалася приховати свої сльози.

- Не пий того зілля, — промовила вона — бо ж перетворишся на маленьку дівчинку й нічого не пам’ятатимеш про своє життя. А відьма займе твоє місце, ув’язнить в темниці батька та матір й правитиме королівством, всюди породжуючи хаос.

Ксенія зробила декілька кроків назад. Відьма повторювала, щоб вона не слухала Солоху, та все було марно. Десь в далині, почулися голоси королівської гвардії, яка відправилася на пошуки принцеси.

Соломія підійшла до дівчини й міцно обійняла їй, немов попрощавшись, а потім, її образ розчинився у повітрі й вона зникла.

2020