Якщо знову зустрінемось,
прошу, пришвидши крок
і без упину рухайся вниз по вулиці.
Спинишся на хвилину
і з вулика бджіл-думок
вирвуться дикі круки.
Кинуться цілувати
розплющені сірі очі.

Якби мали з тобою дочку,
б'юсь об заклад,
у неї були б такі ж.

Відріж, відречись від цього, пали мости,
що довго тримались, не в змозі перенести
тебе крізь роки в минуле життя,
до мене.

У двокімнатний тераріум
двох довгоногих ящірок.
Де завжди було холодно
і надлишково затишно.
Де замикались сенси і полюси
в цілі світи під картатою шерстю ковдри.
Під скрип бабусиної софи,
спадку на добру пам'ять.
Де залишився светр
на згадку про тебе мені.
Якщо до лиця піднести —
здавалося що це ти,
доки запах не став отруйним.

Губи так близько,
що я майже їх цілую.

Ти так схожий на себе,
що майже тебе вбиваю.

Тож просто іди,
вдай, що мене не знаєш.
А я зроблю вигляд, що
врешті-решт,
відпускаю.