битий посуд – казали на щастя –
нагадує: все не вічне.
улюблені чашки тихо формують хребет
дитинства.
людина прагне, мовляли філософи, сама по собі до смерті...
— чому ж ми так шануєм, але боїмось опинитися серед мертвих?
існують безсмертні ідеї, прийомники і поезії,
а ми сміливо вважаюємо себе безсмертними з áнестезією.
хоча не мрущими є лише Turritopsis dohrnii.
у бога є гумор та мозок у біса гонорний.
якщо ті, хто мають волю на сумнів, раптом
знайдуть істину,
а в ній немає бога, всесвіту й містики,
і космос - це просто якась фамільна тарілка,
яку коли розіб'єш - не склеїш, а з смутком викинеш,
і оприски всі окремо не мають сенсу,
і з них виливається все, що льється.
то ми по природі руйнуємо все довкола:
дитячі історії, логіки, галактики й мови,
останні обманюють нас та змушують вірити в бога.
адже vernunft від vernhemen - це розум слухаючий [господа],
і слово це теж ніби дарунок з "неба"
тож ніби у нашому мозку існує потреба:
шукати істину, знаходити смисли, любити лорда
і в битому посуді бачити нариси для еклоги.
писати вірші серед ночі в своєму смішному світі,
та уявляти метагідратний вибух замість виспатись.
тому невідомий добряк віддав безсмертя медузі,
яка просто існує безжодних сумнівів,
немає мозку, ума, інтелекту, розуму,
аби припустити Бога і своє створення.

12.X.MMXXIIIp.