Це велика симфонія звуків та кольорів,
Тихе відлуння присмерку, що скрадається в лоно ночі,
Вітер їх струшує в кишені набиті дрібними монетами,
Що в долонях твоїх переплавиться на різдвяні дзвоники.
Коли можеш почути то дослухайся та почуй,
Як запала на вулиці клавіша мого мовчання.
Місто у мерехтінні гірлянд проганяє холод від дверей тепла
І я тягнуся до нього, як комаха на ліхтарне світло.
Як завжди і повсякчас тягнуться руки до інших рук,
Як голодом прокляті люди, що засинають під стінами з мотлоху
Втрачають своє обличчя і загортаються у дрантя шукань,
Що, мабуть, для них завершились болючим надломом.
Я міг би покинути це місто, і знову прокидатися
Між штучним світлом і сірим вікном світанку,
Залишаючи погляд чиїхось надії на відстані телефонних дзвінків,
Слухаючи подзвін у кишенях безпритульних на автостанціях.
І, якоюсь зимою,
Коли сліди мої зникнуть із клавішею останньої октави,
На дорозі чужих спогадів, під товщею білого снігу,
Ти віднайдеш сіру монетку, яку підкидали мої задубілі пальці
У пошуках нового пристанища і забереш із собою,
На пам’ять.

17.11.2023