Їхав козак полем та Кучманським шляхом,
На Січ повертався з походу на ляхів.
Ходив з батьком Хмелем під саме Замостя,
Хотів і в Варшаві побувати в гостях.
Та якось не склалось. Чи винна погода?
Бо ж вже пізня осінь принесла негоду.
Чи Хмель не наваживсь ляхів добивати
Та надумав миру з королем шукати?
Всі ті політеси козаку не милі.
Коли вже почали, то вже б і добили.
Лях залиже рани, з силами збереться.
Навесні чекати знову доведеться.
Та про те в козака думки не питали,
Тож із пів дороги назад повертали.
Не став козак з Хмелем додому вертати,
Бо ж на Січ козацьку є доріг багато.
Їхав козак полем та Кучманським шляхом.
Сам-один у полі та не відав страху.
Бо ж у нього шабля калена у крові,
Будь якої миті до бою готова.
Коли перестрінуть воріженьки в полі,
Нехай нарікають тоді вже на долю.
Голови рубала татарам і ляхам,
Ізвела зі світу вже скількох домаха!
А ще бахмат в нього стрімкий, наче вітер.
Такого у полі нелегко зловити.
Отож, козак їде та пісню співає.
Високо у небі десь орел літає.
Такий самий гордий, такий самий сильний.
І тому безстрашний син безмежжя вільний.