(вінок сонетів)

І
,
Твоя душа - як бісеринки-зорі,
Нам світять угорі, немов добро.
Воно у цьому виступає творі
Неначе лідер, головний герой

Із притаманних казці алегорій,
Що читачу розповідає про
Насправді незвичайну цю lovestory*,
Аж випромінює моє перо

Високу силу, що гамує хижі
Усі підступні наміри брудні,
Людців ненависних навдивовижу...

Нічого не дається без борні,
І сяйво чарівним намистом ниже
На темнім небі блискітки ясні.
_____________________________
*lovestory - історію кохання (англ.)

ІІ

На темнім небі блискітки ясні
Милують ніжно далеч розімлілу --
Твоїх очей чаруючі вогні --
Вбирав із них я притягальну силу,

Як перших зустрічей зринали дні,
Їх теплота неждано так зігріла.
І марив нею потім уві сні,
Бо нездоланна, магнетична, мила.

Одразу не збагнув, що це вона --
Любов прекрасна, як весна надворі,
Прийшла до мене, врешті, осяйна...

Й ганявся за химерами, которі
Забуті вже... Співає далина --
То пісня у розквітлому мажорі.

ІІІ

То пісня у розквітлому мажорі.
Здається, заспівали небеса...
Лісам, полям, лугам, барвистій флорі,
І фауні, що духом воскреса,

Воюючи в природному відборі...
Відкрилась ніжна музики краса,
Цей світ на крила підняла прозорі
Аж усміхнулась лагідно роса.

Лиш місто родить ревом звуки бруду,
Шматує, догоджає Сатані.
Оглушливістю нищить співу чудо...

Все ж ненадовго драйви ті смурні...
Сопілка-най ізнов лоскоче груди,
Являється принадливо мені...

ІV

Являється принадливо мені...
Чарівне озеро... о, там Природи
Закличний голос радістю бринів,
Ми упивались хвилями свободи,

Де ніжились лілеї запашні,
Богині Лелі заспівали оди --
Тіла, що під водою, мов у сні,
Кохання зазнавали насолоди.

Чи є за хмарами подібний рай?
Лише байки ковтаємо бадьорі...
Цим розповідям ні, не довіряй

Бо житимеш в содомі і гоморрі...
Хай пестять солов'їний небокрай
Тональності, як хвилі на Босфорі.

V

Тональності, як хвилі на Босфорі,
Відтінки мають різні, кольори,
О музико моя, ти в непокорі
Звитягою озвучиш серця крик!

Чи радісна, то темпи часто скорі,
Де жваві віртуозні ритми гри,
При бальних танців запальнім фурорі
Нас вихор підіймає догори.

Та хочеться романсів старовинних,
Або ліричні хай звучать пісні --
Кохання чари там яскраві линуть...

Як співи солов'їні весняні
Руладами сміються безупинно,
Переливаються у вишині.

VІ

Переливаються у вишині
Метеликів крильцята пурхітливі.
Виловлюючи світло вдалині,
Немов купаються в сяйливій зливі.

Вони такі, о господи, манливі,
Підвладні таємничій пелені,
Що люди там засліплено-щасливі --
Лоскочуть їх пестливці чарівні.

А потім приземляє нас життя...
Гріховне і жорстоке апріорі*,
Доводячи до вовчого виття...

Кохання всі напасті переоре,
Їх силою, величністю протяв
Небесний спів на лагідній опорі.
______________________________
*Апріорі - (лат. a priori — первісно) — філософський термін, який означає те, що передує досвіду.

VII

Небесний спів на лагідній опорі...
Твій голос випромінював меди...
Хоч не співала в опері, соборі,
Лиш усміхались лагідно сади,

Берези умлівали срібнокорі...
Аж ріг свій звісив місяць молодий,
Як зорі скинув, бувши у дозорі,
Мов золотом душі нагородив.

Та інше амплуа тобі судилось
Після гірких житейських полинів -
Поезія - музична, легкокрила,

Дарована ясній височині,
Й піснями серця людству засвітила...
Хто ними так чарівно гомонів?!


VIII

Хто ними так чарівно гомонів?!
Неначе віти у прекраснім парку,
Де вітер виграває на зурні,
Щебече птаство в кожнім закамарку.

Там легконогі коні вороні
Везуть закоханих доволі шпарко...
І він її цілує, мов сп'янів,
Вона пісні співає під гітарку.

Чи це наснилося серед зими?
Бо допікають ночі захололі.
Як літа хочеться вдихнуть грудьми,

Пройтися легко росянистим полем,
Та навісніє, грюкає дверми,
Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"

ІХ

Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
Є радість у порі оцій своя!
Йди, рученьки зігрію я поволі,
Красуне мила, дорога моя.

Од вітру щуляться дерева голі,
Морозу не позбутися ніяк,
Бо тільки грудень всівся на престолі,
Оповиває холоду змія.

Та добрі вчинки, лагідність жіноча,
Тепло дарують, ласку візаві.
Приймаю залюбки її, охоче

Хоч знає заздре стежечки криві,
Дурницями нам голови морочить,
І сипле в очі цілу жменю кпин.

Х

І сипле в очі цілу жменю кпин,
Плітками із-за рогу лихословить
Такими, що супроти них полин
Солодким видається, аж медовим.

Лихі ті завидющі люди злі,
Далеко їм до справжньої любові,
Жорстокі наступають на граблі --
Життя карає за падлюцтво й змови.

А ти умієш те не помічать,
Шляхетним серцем гамувати болі,
Розвіяти чорнющу непроглядь...

Хай насипає чорт на рани солі,
Бо ненадовго цей пекельний тать
Міняє настрій дикістю сваволі...

ХІ

Міняє настрій дикістю сваволі
Чергова із життєвих темних смуг,
Як в музиці - дієзи на бемолі.
Меланхолійний виникає круг,

Язик увесь уже у валідолі
Через дрібних переживань ланцюг.
Стаєш ти бранцем чорної неволі,
Короткочасних напастей, недуг.

Чекають нас до сонця повороти,
Немов намиста сяючий бурштин,
Що постать випромінює навпроти...

І вже любов'ю сповнені гаї!
Хоч як злі сутності вчиняють спротив,
Та боре їх одна з твоїх таїн.

ХІІ

Та боре їх одна з твоїх таїн -
Це - віра незборима в наше щастя,
Пораду вибивати клином клин
Дадуть тихенько нелюди зубасті --

Навіщо здавсь, мовляв, сварливий він?!
Хіба із ним стать парою удасться?!
Віддати краще Сатані уклін,
Служити вірно всемогутній касті.

Ні, не рабиня ти у тім гнізді,
А просто добра, без падлюцтва ролі,
Щоб ницості заприсягтись орді!

Ідеш назустріч завше світла волі...
Жагою я спалахую тоді!
Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі!

ХІІІ

Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
Незрима покровительки рука
Веде туди, де весни ясночолі
Вигойдує діброва гомінка,

Розмаює вітрами на роздоллі,
І ними заколисує, м'яка,
Ми в озері єднаємося голі
Під тьохи соловія-співака.

Раптово чорна хмара, як чортиця,
Яку дратують ігри лугові,
Нам блискавкою люто заіскриться...

Злий люд страшніш за гуки грозові,
Тому вбирають диво наші лиця --
Еолової арфи щемний дзвін.

ХІV

Еолової арфи щемний дзвін --
Любові голос чарівний, найкращий.
Він умостився весь на тятиві
Амурового лука серед хащі,

Протявши наскрізь нетрі лісові,
Бальзам пролив на серденько боляще...
Цілющим вітру подихом навій
Святковий настрій миті підходящій.

Усе минає, кажуть, і любов.
Невже нудьга лишається в фаворі?
Докір німотний серце уколов...

Та все відносне - також зрю у корінь --
Вогонь кохання тліє й сяє знов --
Твоя душа - як бісеринки-зорі.

ХV

МАГІСТРАЛ

Твоя душа - як бісеринки-зорі,
На темнім небі блискітки ясні,
То пісня у розквітлому мажорі
Являється принадливо мені...

Тональності, як хвилі на Босфорі,
Переливаються у вишині.
Небесний спів на лагідній опорі
Хто ними так чарівно гомонів?!

Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
І сипле в очі цілу жменю кпин,
Міняє настрій дикістю сваволі...

Та боре їх одна з твоїх таїн -
Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
Еолової арфи щемний дзвін.

18 листопада 7531 р. (Від Трипілля) (2023) - 2 січня 7531 р. (Від Трипілля) (2024)