« Сам із собою тихо
я бесіду веду...»

Евріка

І
Мене не доганяють ні вовки,
ні миші... і телята ще не з’їли,
усупереч, якщо не завдяки
усьому, що розтягує роки
й літа, які вкорочують зоїли,
не розпинаюся на всі боки.

ІІ
Овідії ще є у цьому світі:
інакомовні генії-піїти,
зозулі й півні, сови і сичі,
що тиражують опуси вночі,
аби себе вписати до еліти,
та указати зайвому мені,
яким я бути і не бути маю
якщо за волю дорогого краю
іще не опинився на війні.
Мене, як Архімеда наодинці,
у кожній ситуації щодня
не помічає ні чужа рідня,
ні щирі малороси-українці...
................................................
Іду, не утрачаючи надій,
дорогою своєю до криниці,
аби напитись чистої водиці,
якою захлинеться ворог мій...
і може бути, що в душі моїй
поезією світ мій освятиться.

ІІІ
Можливо, і не довго ще іти,
але не поспішаю під калину,
і думаю, навіки не загину,
коли піду у зоряні світи.
Надію маю – мовою полину
у далину і з тої висоти
за нею буду і... за Україну,

02.2024