Як пляма на столі, розлиті нерви,
Як місяць уночі, як сонце угорі,
Як вигадки старої суки й стерви,
Як очі на підлозі і руки у крові…

Квадрат як чорне, як до вічності дорога,
Як лінія без краю та кінця,
Як сила, що зламала собі роги,
Як квіти, що прикрашують тіла…

Як мрію я ношу, так носиш ти нещастя,
Кому потрібні ввічливі слова?..
Яким було сьогодні й буде завтра?
… І що я за життя своє віддав?

Щоденник не пустий, він писаний душею,
Без дат, годин, народжень та смертей,
Як мав я цілий світ, й ти житимеш з своєю
Бідою із проламаних дверей!..

Не думайте, що все це так, що просто звуки,
Що рими то лиш рими і не більш,
Не втомляться писати мої руки,
Хто знає як все буде? – навіть вірш…
Я передам все те, що відчуваю,
Відкрию те, що світ закрив в собі,
І ти від мене, друже, не сховаєш,
Все те, що від очей чужих беріг!..