Вірш

Наташа

не йди, а веди мене, цариця ніч!
І тільки ти одна моя подруга,
я сестра зірок, і я небо дочка
я теж частина природного кола!

Я хочу зливатися з синьовою
і можу розчинитися в піднебессі,
полетіти над сплячою Землею
і разом співати із вогнем пісні.

на чорний пил, упав уламок темряви
і сірим став його пильний уділ,
І він огрубів свої риси каменю,
тепер не сміє служити у темряві,

і згодом сухий вогонь ночі
прозорим укрив той покрив каменю
і він підняв його чорне крило,
І щось не побачив тих кайданів.

Його змінив той уламок темряви,
хоч чернь залишився чистим,
І він розшив камнем уламок неба,
як перлину чарівної безодні,

крило розкрило вогнь ночі,
вогонь вп'явся як і раніше,
Його огорнув поглядом у пітьмі,
але відступило його відразу ж.

І камінь укрило той час пітьмою
І він стискає міцно його крилом,
він так палить світлий світ вогнем,
Та він розтікав димом пітьму

зі мною побудь, ти моя цариця ніч,
Ти не обходь, моя безмовна Подруга.
А ти вкажи мені вірну дорогу,
ти покажи шлях із природнього кола!