Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"І калина своя, і тополя" (1993)
* * *
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
В гумових чоботях і куфайці
(Іншого наряду не було)
Бігав я щовечора на танці
Навпрошки із хутора в село.
Танцювалось легко і натхненно –
В усібіч крутилася земля,
І дівча дивилося на мене,
Сяючи очима, звіддаля.
Модними тоді були фокстроти
В нашому глибинному селі.
Блискотіли гумові чоботи,
Вимиті до глянцю у Сулі.
І моя куфайка-розлітайка
Лопотіла синіми крильми.
Весело сміялась балалайка
Над моїми диво-чобітьми...
...Як давно зносились ті чоботи,
І фокстрот – уже анахронізм!
Серед мерзлоти
Й серед мерзоти
Живемо – клянем соціалізм.
Вірно все:
І голодно, і голо,
І, гляди, підемо босоніж,
І, дивись, в кричуще наше горло
Увіпнеться ненаситець-ніж,
І уп'ється крівцею твоєю,
Що просякла стронцієм давно...
По землі йдемо,
Прокляті нею,
Чи живі, чи мертві – все одно;
І чого йдемо,
Ніхто не знає,
І ніхто не відає,
Куди,
А крові, а крові прибуває –
Скоро буде більше,
Ніж води!
І ридає ридма балалайка
По Сибірах та по Колимах,
Що ота куфайка-розлітайка
Нам, обдертим, вже не по зубах;
Що сьогодні й танці – вже не танці,
І пісні теперки – не пісні,
Що не тонуть в горілчаній склянці
Думи наші чорні й навісні...
Господи!
До нашої господи
Ти не йдеш і янголів не шлеш.
Вироджені нації-народи
Ти простиш чи, може, проклянеш?
Боже,
Наше дійство зловороже
Нас все глибше й глибше поглина...
Чим скінчиться це,
Ти знаєш, Боже,
І мовчиш,
І в тім твоя вина.
(Іншого наряду не було)
Бігав я щовечора на танці
Навпрошки із хутора в село.
Танцювалось легко і натхненно –
В усібіч крутилася земля,
І дівча дивилося на мене,
Сяючи очима, звіддаля.
Модними тоді були фокстроти
В нашому глибинному селі.
Блискотіли гумові чоботи,
Вимиті до глянцю у Сулі.
І моя куфайка-розлітайка
Лопотіла синіми крильми.
Весело сміялась балалайка
Над моїми диво-чобітьми...
...Як давно зносились ті чоботи,
І фокстрот – уже анахронізм!
Серед мерзлоти
Й серед мерзоти
Живемо – клянем соціалізм.
Вірно все:
І голодно, і голо,
І, гляди, підемо босоніж,
І, дивись, в кричуще наше горло
Увіпнеться ненаситець-ніж,
І уп'ється крівцею твоєю,
Що просякла стронцієм давно...
По землі йдемо,
Прокляті нею,
Чи живі, чи мертві – все одно;
І чого йдемо,
Ніхто не знає,
І ніхто не відає,
Куди,
А крові, а крові прибуває –
Скоро буде більше,
Ніж води!
І ридає ридма балалайка
По Сибірах та по Колимах,
Що ота куфайка-розлітайка
Нам, обдертим, вже не по зубах;
Що сьогодні й танці – вже не танці,
І пісні теперки – не пісні,
Що не тонуть в горілчаній склянці
Думи наші чорні й навісні...
Господи!
До нашої господи
Ти не йдеш і янголів не шлеш.
Вироджені нації-народи
Ти простиш чи, може, проклянеш?
Боже,
Наше дійство зловороже
Нас все глибше й глибше поглина...
Чим скінчиться це,
Ти знаєш, Боже,
І мовчиш,
І в тім твоя вина.
1993
(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 14 – 16
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
