Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
05:29
казка для дітей і їх батьків)
Щороку 4 червня поминають діточок, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Символом цього дня є дзвіночок, який означає чисті та обірвані війною дитячі життя, а також запалені свічки у вікнах.
Стан
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"І калина своя, і тополя" (1993)
* * *
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
В гумових чоботях і куфайці
(Іншого наряду не було)
Бігав я щовечора на танці
Навпрошки із хутора в село.
Танцювалось легко і натхненно –
В усібіч крутилася земля,
І дівча дивилося на мене,
Сяючи очима, звіддаля.
Модними тоді були фокстроти
В нашому глибинному селі.
Блискотіли гумові чоботи,
Вимиті до глянцю у Сулі.
І моя куфайка-розлітайка
Лопотіла синіми крильми.
Весело сміялась балалайка
Над моїми диво-чобітьми...
...Як давно зносились ті чоботи,
І фокстрот – уже анахронізм!
Серед мерзлоти
Й серед мерзоти
Живемо – клянем соціалізм.
Вірно все:
І голодно, і голо,
І, гляди, підемо босоніж,
І, дивись, в кричуще наше горло
Увіпнеться ненаситець-ніж,
І уп'ється крівцею твоєю,
Що просякла стронцієм давно...
По землі йдемо,
Прокляті нею,
Чи живі, чи мертві – все одно;
І чого йдемо,
Ніхто не знає,
І ніхто не відає,
Куди,
А крові, а крові прибуває –
Скоро буде більше,
Ніж води!
І ридає ридма балалайка
По Сибірах та по Колимах,
Що ота куфайка-розлітайка
Нам, обдертим, вже не по зубах;
Що сьогодні й танці – вже не танці,
І пісні теперки – не пісні,
Що не тонуть в горілчаній склянці
Думи наші чорні й навісні...
Господи!
До нашої господи
Ти не йдеш і янголів не шлеш.
Вироджені нації-народи
Ти простиш чи, може, проклянеш?
Боже,
Наше дійство зловороже
Нас все глибше й глибше поглина...
Чим скінчиться це,
Ти знаєш, Боже,
І мовчиш,
І в тім твоя вина.
(Іншого наряду не було)
Бігав я щовечора на танці
Навпрошки із хутора в село.
Танцювалось легко і натхненно –
В усібіч крутилася земля,
І дівча дивилося на мене,
Сяючи очима, звіддаля.
Модними тоді були фокстроти
В нашому глибинному селі.
Блискотіли гумові чоботи,
Вимиті до глянцю у Сулі.
І моя куфайка-розлітайка
Лопотіла синіми крильми.
Весело сміялась балалайка
Над моїми диво-чобітьми...
...Як давно зносились ті чоботи,
І фокстрот – уже анахронізм!
Серед мерзлоти
Й серед мерзоти
Живемо – клянем соціалізм.
Вірно все:
І голодно, і голо,
І, гляди, підемо босоніж,
І, дивись, в кричуще наше горло
Увіпнеться ненаситець-ніж,
І уп'ється крівцею твоєю,
Що просякла стронцієм давно...
По землі йдемо,
Прокляті нею,
Чи живі, чи мертві – все одно;
І чого йдемо,
Ніхто не знає,
І ніхто не відає,
Куди,
А крові, а крові прибуває –
Скоро буде більше,
Ніж води!
І ридає ридма балалайка
По Сибірах та по Колимах,
Що ота куфайка-розлітайка
Нам, обдертим, вже не по зубах;
Що сьогодні й танці – вже не танці,
І пісні теперки – не пісні,
Що не тонуть в горілчаній склянці
Думи наші чорні й навісні...
Господи!
До нашої господи
Ти не йдеш і янголів не шлеш.
Вироджені нації-народи
Ти простиш чи, може, проклянеш?
Боже,
Наше дійство зловороже
Нас все глибше й глибше поглина...
Чим скінчиться це,
Ти знаєш, Боже,
І мовчиш,
І в тім твоя вина.
1993
(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 14 – 16
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
