Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"І калина своя, і тополя" (1993)
* * *
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
В гумових чоботях і куфайці
(Іншого наряду не було)
Бігав я щовечора на танці
Навпрошки із хутора в село.
Танцювалось легко і натхненно –
В усібіч крутилася земля,
І дівча дивилося на мене,
Сяючи очима, звіддаля.
Модними тоді були фокстроти
В нашому глибинному селі.
Блискотіли гумові чоботи,
Вимиті до глянцю у Сулі.
І моя куфайка-розлітайка
Лопотіла синіми крильми.
Весело сміялась балалайка
Над моїми диво-чобітьми...
...Як давно зносились ті чоботи,
І фокстрот – уже анахронізм!
Серед мерзлоти
Й серед мерзоти
Живемо – клянем соціалізм.
Вірно все:
І голодно, і голо,
І, гляди, підемо босоніж,
І, дивись, в кричуще наше горло
Увіпнеться ненаситець-ніж,
І уп'ється крівцею твоєю,
Що просякла стронцієм давно...
По землі йдемо,
Прокляті нею,
Чи живі, чи мертві – все одно;
І чого йдемо,
Ніхто не знає,
І ніхто не відає,
Куди,
А крові, а крові прибуває –
Скоро буде більше,
Ніж води!
І ридає ридма балалайка
По Сибірах та по Колимах,
Що ота куфайка-розлітайка
Нам, обдертим, вже не по зубах;
Що сьогодні й танці – вже не танці,
І пісні теперки – не пісні,
Що не тонуть в горілчаній склянці
Думи наші чорні й навісні...
Господи!
До нашої господи
Ти не йдеш і янголів не шлеш.
Вироджені нації-народи
Ти простиш чи, може, проклянеш?
Боже,
Наше дійство зловороже
Нас все глибше й глибше поглина...
Чим скінчиться це,
Ти знаєш, Боже,
І мовчиш,
І в тім твоя вина.
(Іншого наряду не було)
Бігав я щовечора на танці
Навпрошки із хутора в село.
Танцювалось легко і натхненно –
В усібіч крутилася земля,
І дівча дивилося на мене,
Сяючи очима, звіддаля.
Модними тоді були фокстроти
В нашому глибинному селі.
Блискотіли гумові чоботи,
Вимиті до глянцю у Сулі.
І моя куфайка-розлітайка
Лопотіла синіми крильми.
Весело сміялась балалайка
Над моїми диво-чобітьми...
...Як давно зносились ті чоботи,
І фокстрот – уже анахронізм!
Серед мерзлоти
Й серед мерзоти
Живемо – клянем соціалізм.
Вірно все:
І голодно, і голо,
І, гляди, підемо босоніж,
І, дивись, в кричуще наше горло
Увіпнеться ненаситець-ніж,
І уп'ється крівцею твоєю,
Що просякла стронцієм давно...
По землі йдемо,
Прокляті нею,
Чи живі, чи мертві – все одно;
І чого йдемо,
Ніхто не знає,
І ніхто не відає,
Куди,
А крові, а крові прибуває –
Скоро буде більше,
Ніж води!
І ридає ридма балалайка
По Сибірах та по Колимах,
Що ота куфайка-розлітайка
Нам, обдертим, вже не по зубах;
Що сьогодні й танці – вже не танці,
І пісні теперки – не пісні,
Що не тонуть в горілчаній склянці
Думи наші чорні й навісні...
Господи!
До нашої господи
Ти не йдеш і янголів не шлеш.
Вироджені нації-народи
Ти простиш чи, може, проклянеш?
Боже,
Наше дійство зловороже
Нас все глибше й глибше поглина...
Чим скінчиться це,
Ти знаєш, Боже,
І мовчиш,
І в тім твоя вина.
1993
(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 14 – 16
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
