ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.17
15:51
Скинувши Сатанаїла на землю із кодлом,
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
2024.10.17
11:56
пів біди визира із вікна
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
2024.10.17
10:07
маяк!
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
2024.10.17
09:27
Не так швидко, але вперто…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
2024.10.17
08:56
Щоразу, як заходить мова
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
2024.10.17
07:31
Вишенько-черешенько, дай-но свою ягідку,
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
2024.10.17
06:18
Негативні думки навернулися
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
2024.10.16
20:50
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
2024.10.16
13:13
В чому причина нинішнього страждання українського народу? Звісно, було 30 років "розбудови" країни по лекалах всенародної мудрості. Аж поки не стався останній всемудрий масовий вибір недопартії "слуг народу", що зламав усе і вся у внутрішніх механізма
2024.10.16
10:24
Хіба забудеш?
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
2024.10.16
09:52
У серці відлунює пісня чаклунки —
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
2024.10.16
07:36
Жодних шансів… озирнулись…
Що б там хто не говорив,
І привабливо зімкнулись —
Бо повелено згори…
Темінь в темі… не цікаво
Ну і справи, ти диви
В сотий раз підносять каву…
Зупинися… не гніви…
Що б там хто не говорив,
І привабливо зімкнулись —
Бо повелено згори…
Темінь в темі… не цікаво
Ну і справи, ти диви
В сотий раз підносять каву…
Зупинися… не гніви…
2024.10.16
07:31
Я давно не торкався цих стебел,
Із яких ми, зробивши постіль,
Мрійно зводили очі до неба,
Наче манну чекали звідтіль.
Сподівався – і врешті потрапив
До цих місць, де й тепер наяву
Твого тіла привабливий запах
Освіжає високу траву.
Із яких ми, зробивши постіль,
Мрійно зводили очі до неба,
Наче манну чекали звідтіль.
Сподівався – і врешті потрапив
До цих місць, де й тепер наяву
Твого тіла привабливий запах
Освіжає високу траву.
2024.10.16
06:19
Здичавілі грона винограду
в безнадії дивляться у світ,
на задвірках кинутого саду
він плодив людині стільки літ,
а тепер самотньо помирає
геть забутий, наче не годив,
прилітають ще пташині зграї,
доїдати із лози плоди.
в безнадії дивляться у світ,
на задвірках кинутого саду
він плодив людині стільки літ,
а тепер самотньо помирає
геть забутий, наче не годив,
прилітають ще пташині зграї,
доїдати із лози плоди.
2024.10.15
22:16
Замісила бабця тісто
Дід замовив пирогів
І поперлися за місто…
До природи на прогін…
Розстелили скатертину
Всілись чемно на траві
Чарка витекла в чарчину
Дід замовив пирогів
І поперлися за місто…
До природи на прогін…
Розстелили скатертину
Всілись чемно на траві
Чарка витекла в чарчину
2024.10.15
20:23
Три діди, три діди, як бува нап’ються,
Деркачами й рогачами старенькую луплять:
«Оце тобі за любов, а оце – за дулі!»
Баба в крик, бо болить, а діди трикляті:
«Більш не будем тебе бить!»
Та й мерщій тікати.
І тоді на бабин крик виліза з-під печі
Че
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Деркачами й рогачами старенькую луплять:
«Оце тобі за любов, а оце – за дулі!»
Баба в крик, бо болить, а діди трикляті:
«Більш не будем тебе бить!»
Та й мерщій тікати.
І тоді на бабин крик виліза з-під печі
Че
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гриць Янківська (2012) /
Проза
/
ЗІ СТУЛЕНИМ РОТОМ. СЛІДИ ДІВ
Таємниці. Зі стуленим ротом
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Таємниці. Зі стуленим ротом
Приймаю в тобі усе. Починаєш між іншим, втомлено і відсторонено серед легкої розмови: пригадуєш, нещодавно мене викликали на роботу у вихідний? Так от, я збрехала. Їздила в те місце без тебе. Не була впевненою, що доберуся вчасно. Та й не пам'ятала дороги. Я не потребувала тебе поруч. Дуже хотіла туди.
Я слухаю і допитую, повільно розмотую клубок деталей. Обличчя у мене просте, безвиразне, не відлякати б тебе емоцією. Давно вже забула, як воно – дивуватися, та злегка, лиш на мить, піднімаю брови – данина людському стосунку, не відлякати б тебе і байдужістю. Можливо й хотіла б бути виразною, та вивчила, що у виразності, як і в озвученні, є, хоча й непомітна в моменті, поглинальна енергія. Вона всотує навіть не час чи силу, навіть не ідею, а сам стержень, серцевину людини, те, що могло б називатися іскрою душі, як називається іскрою дія Божого Духу. Після виразності та озвучення завжди відчуваю себе спустошеною, без драматичного натяку, але банально і картинно спустошеною. Це наче вилити усю чисту воду на мокру землю – безслідно, нешкідливо, та не залишиться для пиття. От тому і живу зі стуленим ротом, тому непохитна в присутності – бережу в собі воду, щоб вдосталь напувати людей. Але ти зовсім інша, казала ж не раз, маєш потребу в розмовах. Лишень дещо втомлена нині. Я вивчили формулу – не відлякувати. Я слухаю. Знаєш, вода у мені заряджена. Попри зовнішню гладь – в глибинах безліч коливань атомів, і з кожною хвилею доноситься інше відлуння: збрехала, не потребувала, хотіла... Гладь моя щільна й непрозора, та коли б отим коливанням дібратися до поверхні, – щось подібне на сонячних зайчиків зблискувало б й зникало невпинно. Це мої усмішки, люба, бо пишаюся і милуюся твоїм виринанням із власних глибин: збрехала, не потребувала, хотіла!.. Втомлено і відсторонено – тільки так жінки нашого роду наважуються зізнаватися у собі.
Візьмеш колись і мене з собою? – нарешті стаюся безтурботною, коли ризик відлякати минув. Звісно ж! – набираєшся врешті сил. Приймаєш і у мені усе.
27.05.2023
Я слухаю і допитую, повільно розмотую клубок деталей. Обличчя у мене просте, безвиразне, не відлякати б тебе емоцією. Давно вже забула, як воно – дивуватися, та злегка, лиш на мить, піднімаю брови – данина людському стосунку, не відлякати б тебе і байдужістю. Можливо й хотіла б бути виразною, та вивчила, що у виразності, як і в озвученні, є, хоча й непомітна в моменті, поглинальна енергія. Вона всотує навіть не час чи силу, навіть не ідею, а сам стержень, серцевину людини, те, що могло б називатися іскрою душі, як називається іскрою дія Божого Духу. Після виразності та озвучення завжди відчуваю себе спустошеною, без драматичного натяку, але банально і картинно спустошеною. Це наче вилити усю чисту воду на мокру землю – безслідно, нешкідливо, та не залишиться для пиття. От тому і живу зі стуленим ротом, тому непохитна в присутності – бережу в собі воду, щоб вдосталь напувати людей. Але ти зовсім інша, казала ж не раз, маєш потребу в розмовах. Лишень дещо втомлена нині. Я вивчили формулу – не відлякувати. Я слухаю. Знаєш, вода у мені заряджена. Попри зовнішню гладь – в глибинах безліч коливань атомів, і з кожною хвилею доноситься інше відлуння: збрехала, не потребувала, хотіла... Гладь моя щільна й непрозора, та коли б отим коливанням дібратися до поверхні, – щось подібне на сонячних зайчиків зблискувало б й зникало невпинно. Це мої усмішки, люба, бо пишаюся і милуюся твоїм виринанням із власних глибин: збрехала, не потребувала, хотіла!.. Втомлено і відсторонено – тільки так жінки нашого роду наважуються зізнаватися у собі.
Візьмеш колись і мене з собою? – нарешті стаюся безтурботною, коли ризик відлякати минув. Звісно ж! – набираєшся врешті сил. Приймаєш і у мені усе.
27.05.2023
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію