Було то, говорять люди, за панського права.
Селянин один затіяв з парниками справу
Й на Великдень вже отримав пару огірочків.
Хоч і сам тих огірочків скуштувати хоче.
Та надумався він пану їх подарувати.
Хто ж не хоче на Великдень огірочків мати?
Зрадів пан тому дарунку хазяйського хлопа.
За дарунок та за його задля пана клопіт,
За тих двоє огірочків двох волів дарує.
Нехай, мовляв, селянин той далі хазяйнує.
Як зачув про то багатий селянин, гадає:
«Та я панові віз цілий огірків зладнаю!
Він мені за те не тільки волами віддячить!»
Як надумався, так само і вчинив він, значить.
Діждав літа. Уродило огірків тих в нього.
Цілий віз напхав він ними та й нумо в дорогу.
Приїздить в маєток пана, кланяється в нозі:
- Я там огірків привіз вам аж цілого воза.
Пан: - Спасибі! Віддай, - каже, - на кухню. Й по всьому.
А той стоїть та щось мнеться, не їде додому.
- Чого стоїш? – пан питає. – Подяки чекаю?
- Я ж сказав тобі спасибі?! Чи ще сказать маю?
- Ага, ви ж ото Дмитрові аж двох волів дали.
А від нього лише двоє огірочків мали?!
Я ж привіз цілого воза! Пан як розізлився.
Кричить слугам: - Візьміть його, щоб ніде не дівся!
До стовпа в’яжіть псяюку! Ті і прив’язали.
Велить пан, щоб огірками ті в нього кидали.
А він же припер до пана аж цілого воза.
Як уцілять огірком тим, аж у того сльози.
Та він скривиться і лише одне примовляє:
- От, який же я розумник! Ще один вціляє,
То він знову: «От, розумник!» про себе белькоче.
Панові цікаво стало, що ж сказати хоче.
Спинив слуг, велить привести багача до нього.
- Що ти там усе белькочеш? – питається в того. –
Чим же ти такий розумник? - Та ж жінка казала,
Щоби ми іще на воза й кавунів наклали.
Та я її не послухав, не схотів їх брати.
Було б мені, коли б ними стали уціляти!
Реготав пан, що аж сльози виступили в нього
Та й повелів відпустити багача із Богом.