За ним - його родина, рідна хата
І спогади - великі та малі.
Він буде у загарбника стріляти
Зі степу, з лісу, навіть з-під землі.

Окупували кляті московити
Дитинство, хати рідної поріг.
Залізо у повітрі. В'януть квіти.
Хіба на це дивитися він міг?

За всіх дітей, за нас, за Україну,
За все, що він у серці зберігав
Загарбнику встромити ніж у спину -
Найкраща справа серед добрих справ!

І він встромляв. І підривав вагони,
Стріляв, труїв непрохану орду.
Дотримуючись совісті законів,
Наблизив перемогу непросту.

Загарбники зловили партизана.
Він - руки вгору: "Все вам розповім!"
А подумки: "Родинонько кохана!
Дивись! Ніколи я не здамся їм!"

А руський ванька дивиться зухвало,
Готує для розправи пістолет.
"Ну всьо, хахол! Тєпєрь - піши пропало!"
Помічнику: "Закройтє кабінєт!"

"Фамілія!" - кричить. І вдарив сильно.
А партизан і каже від душі:
"Що ж! Прізвище моє - записуй: Вільний!
А Вітер - це ім'я моє. Пиши!"

Загарбника здолала лють тварини.
Стріляє в партизана руський кат.
А Вільний тільки подихом єдиним
Ворожу кулю розвернув назад.

У ваньки раптом підкосились ноги.
Даремно окупант сюди прийшов!
І рясно полилася на підлогу
Зіпсована брудна імперська кров.

А партизан сказав: "Ти, московите  -
Підступна, підла, заздрісна змія!
Тебе тут розстріляє навіть вітер!
Тут партизани - всі! І навіть я!"