Якщо мистецтво наслідує природу, тоді його мета – виховання людини.
    Так, дійсно, футуристи мали рацію, кажучи, що де є культ, там немає мистецтва. Але рація полягає лише в тому тут, що мистецтво має уникати формальної догматизації та стереотипізації, виводячи у люди другорядних митців-формалістів, і заперечуючи себе зсередини.
    Мистецтво має балансувати між крайнощами формалізму та нестримного авангардизму. Бо його мета – виховання в людині людини. В усіх аспектах: емоційному, художньому, моральному.
    Причому виховується як глядач, так і сам митець.
    Нам не потрібне мистецтво заради мистецтва, бо з нього нічого узяти, окрім хибної думки про надлюдськість митця. Митець не надлюдина, а перший серед рівних – вихователь і піонер. І тому він має обов’язки перед суспільством. Обов’язки бути людиною та повчати людяности, як себе, так і інших.
    Ми зовсім не кажемо, що муза померла. Але вона і не безпутна діва. Не безпутна лише в тому сенсі, що у неї є мета, шлях до якої строкатий. У мистецтва має бути мета, що балансує між двома крайнощами, але й суворо визначена.
    Мистецтво – творіння людей про людей і для людей.