Москалі в селі одному спинились днювати.
Розмістились по хатах москальські солдати.
У одної баби їх в хаті кілька стали.
Барабанщика вона чимось вже дістала.
Тож він в закапелку їй переплутав мички.
Нехай буде хоч така помста невеличка.
Баба визнала, хто їй наробив ту шкоду.
Взяла вона барабан, як москаль виходив,
Розкрила та весь його вимазала тістом.
Скоро труби загули. Всі москалі, звісно,
Похапали все своє, мерщій шикуватись.
Барабанщик завернув з бабою прощатись.
- Прощай, бабка, - каже їй, - нє гнєвайся люто,
То я мичкі нє со зла твоі пєрєплутал.
Баба йому у отвіт: - Не прогнівайсь, милий,
То я тобі не зо зла бубнило набила.
Звісно, той не зрозумів, помчав доганяти.
Та, як рушили усі і взялися грати,
Він ударив в барабан, а воно не грає.
Від фельдфебеля по шиї за те получає.
Отож, думає собі: дай но я погляну.
Як розкрив, а там квашня по всім барабану.
Довго його в річці мив, відмивав те тісто.
Лаяв бабу, але сам у тім винен, звісно.