це вже було колись
у котромусь із минулих життів
обстріл із літаків посеред пасовища неподалік лісу
серце пульсує і в такт відраховує секунди до нескінченності
коли все вже не матиме значення
але зараз
цей страх невідворотності
молитви усіма мовами болю
охоплюють моє єство і благають
поряд діти
і Кинджал на Рівне

як я їм розповідатиму який смак першого поцілунку на вустах
куди викинути валізу непрожитих обіцянок
чому краса вчергове виступає ширмою висловлює занепокоєння

- мам, світло ввімкни світло
- синочку, дядя вимкнув
- дядя вимкнув? (хник)

знаю, серденько, нам усім бракує світла
але тому дяді певно воно найпотрібніше
коли він забирає світло в інших
бо якщо душі темно - хапаються за чуже
проте
чуже не світить так яскраво
чуже не стає орієнтиром у темряві
чуже випікає очі ніколи не ставши рідним

дядя про це ще не знає

але одного дня в лікарні раптом вимкнеться світло
операція на серці його сина
а згодом на переході аварія - його донька
світлофор неслухняно перекинеться на червоний
а водій задивиться на відео про війну де він проти війни

проти війни не попреш

та коли дядя спитає тебе, Господи,
за що це йому
як би я хотіла щоб ти відповів