Простокохання, що буяє мовчки
звідусюди,
немовби чай з какао промовля
одна душа на люди.

Де височінь здалека мліє
срібним передзвоном,
де нитка та зіллється
із небесним склоном.

Почуття надії та тривоги
одночасно сплетені у воєдино
у такті страждущих тяжінь
вони зомліють непокірно.

Запалюючи шалений вогник пристрасті -
палкого розуміння
у стосунків та відносин
звисочіє та зволає дике зубожіння.

Леткий-терпкий камінчик щастя
та стривоженої непокори
зважатиме легкій сердечній та
одвічній волі,

де двоє, мов один гатунок
пестощів цнотливих
зведуться в цілу ниву
зверхнощів журливих.

Пройде той час...
какао стане чаєм,
ізпліснявівши над
глибоким небокраєм.

Зведеться стан кохання -
вічної жадоби,
і той вогонь лиш заіскриться,
як чудний день стрічань і мимоволі

засигналізує парадигму у коханні –
вічнозеленім божестві бажання.

Заясіє сонця промінь – зникне
зверхність – з'явиться кохання
напрочуд безкінечному
прощанню.

13.05.2018