До калини намиста прилітають щоранку синички,
ще мороз не лютує, але інію срібло вже є,
покриває хреста при дорозі та баню каплички,
коли птаха світанок, ніби воду освячену п’є.
Пломеніють думки, перелесником в’ючаться згадки,
ніби літа у нашому краї споконвік не було
і борвій передзим’я посіє тихенько на грядки,
як пурпуровим стане небозводу холодного тло.
Перемелеться все, снігопадами вибілить землю…
Чи від того, синичко, твоя пісня сьогодні сумна?
Заметілі душі від природних завій відокремлю.
А наразі пташина світанок спиває до дна.
03.09.24р.