Машина із шкіри й заліза ,
без імені, серця й жалю.
Якщо вже заліз, то не злізу,
допоки не розлюблю.
Машина, залізна машина
без докору, совісті - псих...
Лечу по дорозі неспинно,
та раптом мотор мій затих...
Узбіччям стояла скромно,
підсіла без зайвих умов,
долоні поклала на скроні,
у душу залізну- любов.
Лийнула гаряча олива ,
стекла по асфальту слізьми,
можливо , будеш щаслива-
ключі від мене візьми!
Можливо , краплину щастя
мені подаруєш теж -
незнано де воно шаста
проміж негод та пожеж...
Тепер у дорогу оманну
поїхали далі удвох ,
сп'яніли мабуть від туману,
а може хотів так Бог...
Здалося- взаємно любили,
й чеснота її вража!
Так,це надавало сили
на крутих віражах.
Повірив їй аж до краю
і мозок залізний заснув...
Прокинувся- і не знаю,
реальність, чи часу зсув . ..
Кювет, у крові зап'ястя ,
Скла хрускіт ,горить стерня.
Та, що хотіла щастя
вже іншого зупиняє...
Розбиті капот і фари
і гас свій затримав ток,
чеснот берегиню жарить
інший в своїм авто...
Залізна облуда спала,
під нею серце живе-
воно беззахисним стало ,
тепер на поміч зове.
Лікує інколи відчай -
стрілу у грудях вітай...
Скажу їй прямо у вічі -
ключі від мене віддай!


2024