Твоє волосся, мов пшеничне поле,
Русаві хвилі вітром пронеслись,
І сяють ніжно в променях розсоли,
Як день народжений у небі, де зійшлись.

Ти йдеш, мов тиха річка між лугами,
І кожен крок твій — музика весни,
Усмішка твоя — світло між садами,
Де розцвітають мрії та сни.

Твої слова, мов літня тепла злива,
Ніжно торкають серце знов і знов,
А в очах твоїх — щось дивне й первісне,
Мов у природи чиста, вічна любов.

Ти — як світанок, що будує день,
Де все довкола оживає в натхненні.
Твої долоні — ніжні, мов проміння,
Що пестять землю у ранковий час,
В тобі є щось від квітки та каміння,
Ти сильна, та водночас тендітна враз.

Твої слова — мов птахи на світанку,
Що вільно ширяють в небі висоти,
Ти надихаєш жити без вагання,
У кожнім дні знаходити красу й мрії.

Твоя душа — як глибоке озеро,
Що приховує цілий світ всередині,
Ти загадкова, чиста і прозора,
І все, що є, тепер — в тобі єдиній.

Ти — це чарівний спалах у житті,
Мов блиск зорі у найтемнішій миті.


Присвячується моїй єдиній зорі, яка полонила серце, розум і душу, без якої звичайне життя не таке цікаве. Цей вірш присвячується моїй дівчині, майбутній дружині, а також матері моїх дітей Коваль Софії Віталіївні