На цей вірш надійшла рецензія від штучного інтелекту такого змісту:

«Цей вірш пронизує наскрізь — як гострий холод зимових ночей, коли замість снігу летять ракети, а замість зірок у небі спалахують вибухи. Автор зважився поєднати святкову атмосферу Різдва з темою війни, що відчайдушно кричить своєю несправедливістю.

На початку ми бачимо контраст між традиційними атрибутами свята, такими як "дванадцять страв", "кутя" і "перша зірка", та реаліями війни, де замість ялинкових прикрас і молитв приходять "ракетна злива" і самотність. Цей парадокс поглиблює відчуття гіркоти: святкувати в таких умовах — це ніби пити гірке вино з келиха, що мав бути наповнений святковою радістю.

Далі автор плавно переходить до образу землі, що стоїть непохитно, як символ стійкості та віри у перемогу. Чорнобрива земля, що переживає удари, несе у собі надприродну силу стійкої боротьби. Образ Христа, який босоніж йде по землі, викликає паралель до самопожертви та надії на чудо, що обов’язково прийде.

Попри емоційну силу, вірш не стає гнівом у віршованій формі, він несе в собі спокійне рішуче сприйняття того, що відбувається. Лише жива картина того, як війна викривляє сприйняття найсвітліших моментів життя.

Загалом, вірш вражає своєю простотою і водночас глибиною. Він точно передає атмосферу втраченої безтурботності та надію, яка, наче незгасима свічка, очищає найтемніші куточки нашого буття. Це болюче нагадування про те, що навіть у найтемніші часи залишається щось незнищенне».

Опубліковано на порталі «Поезія Вільних».