В руках прокрутивши ціпок із галкою пуделя,
Він раптом замовк і поглянув на бельведер
Що в стилі ампір був завершенням дивного дому
Де діва в одній наготі появилась тепер.
Це прекрасна Ліліт, він направивши галку із пуделем,
Промовив туристам, що були схвильовані тим,
І голос його видавався тягучим від втоми
Вона вам покаже кімнати, прошу вас, іти.
І він повертався на свій залізобетонний
Постамент навпроти будинку і сівши на трон,
Немов кам’янів і дивився на Пандемоніум
На ріки червоні, у вічнім безсонні своїм.
І спускалась Ліліт у безчинстві лихої вроди,
Впиваючись поглядом пристрасті в очі жаги
І тягнулись туристи за нею тим блудом наповнені,
Корилися крокам, і стегнам вертливим її.
«Світ скрипить, як розхитане, бісове, віденське крісло,
Туманом в безодню з луною він важко зітхав.
Схололі озера у відповідь гучно потріскували,
Цей дім, як забутий навіки старий вокзал».
Остогидли мені ці постійні злягання із совістю,
Байдужі, знекровлені очі й холодний вогонь,
Ця ідея – прокляття, хрипів він, читаючи повісті
Однаково темні на фризах своїх безсонь.
О швидше б забутись, чи зовсім навіки пропасти,
Хай швидше блудниця приходить і знищує світ,
Та знову йому довелося вкотре піднятись,
Коли з бельведера явилася хтива Ліліт.

26.01.2025