Великий пощерблений місяць світиться білим в зеніті.
Хтось у темряву опівночі вийде, хтось буде на нього вити.

Тиняюся поміж будинків стежками, топчу власні сліди.
Не знаю кому нині свиснути, в знайомих вікнах обличчя чужі.

Веселі друзі згоріли в юності, розумні звідси поїхали.
Схоже, я застряг десь у лімбі, і відтоді згасаю тихо.

Нічка лагідно присипає самотність, але зранку та будить люто.
Аби не бути в неділю одному кружляю на 12-му маршруті.*

Бажають на касі: «Гарного дня». «Дякую» – коли такий був, не пам’ятаю.
Може, чемпіонат світу ФІФА. Минуло півроку потому.

Іноді заходжу в районну бібліотеку, за новою книжкою.
Насправді, перекинутись словом із нею, побачити її посмішку.

Минають порожні будні й свята, вже ні про що не мрію.
Загадую тільки – хай падає сніг на Різдво, і дощить на Трійцю.

І з друзями, які давно стали спогадами, якби колись ми зустрілися.
Навіть у гіршому місці, але такими, як у дитинстві, коли щодня ми сміялися.

2025

* 12–й – найдовший маршрут трамваю у Києві, пролягає з Подолу до Пущі–Водиці.