Я так хочу собі залиши́ти всю жагу,
Що прокинулась і зігріва зсередини мене.
Моє паливо то є воля і внутрішня щирість,
Я дивлюсь на тебе і бачу ожившу себе...

Я дивлюсь на тебе і серце щемить від болю,
Ніби щось в тобі розбиває мої борти.
Ніби щось простромлює душу до тої крові,
Яку так чекала, якої кортіло мені...

Я дивлюсь на тебе, і, знаєш, нарешті бачу
Все, чого так чуралась, чого не приймала в собі.
Я дивлюсь на тебе, та в серці шепоче голос,
Каже - все що бачиш у інших - це мрії твої.

То не образ чийсь так забрався у твою душу,
То не голос чийсь так роздряпав твій епікард.
То усе відзеркалення того що в собі́ душиш,
Не стискай так руки, відчуй у собі той дар

Він з тобою був від народженя і до смерті
Він з тобою буде, прошу, нарешті, прийми,
Він - найкраще що є в тобі, та ти знову рушиш
Знову плекаєш істоту невіри в собі.

Хто тобі вручив цей пакунок?
Забудь і викинь. - Каже голос
І волю мою до мене верта.
Я впускаю себе до себе та відчуваю...
- Я нарешті жива.