Ізнову посуха панує.
Дощів неначе з віку не було...
За вітром курява мандрує
І Сонце немов завжди так і пекло.

Трава по степу пожовтіла,
Хоч зовсім не пора їй ще...
Не пропливе вгорі хмаринка біла.
Вода в струмку ледь-ледь тече.

І квіти так як слід не квітнуть:
Стоять і аромату не дають.
Лишень розкриються - одразу бліднуть,
А на день другий - зовсім опадуть.

Здавалося, кінця немає,
Аж до пустелі спопелить усе
Та ось ізвідкись небокраєм
Вітром гребень хмари несе.


Поволі у гірський хребет розрісся
Та так що морок аж настав.
Раптовий вихор пронісся -
Сухе листя й пил за собою погнав.

Пітьму довкола розколовши,
І вибухнувши більше у сто крат,
Не змігши втриматися довше,
Зірвався з неба водоспад.

У мить мов в океані стало
Та над потоком попливло
І сліду посухи пропало
Неначе й зовсім не було.

Поволі злива припинилась
І сонце з хмар ізнов прийшло.
Зате як все переродилось,
Немов в життя новеє увійшло.

Отак і ми в ці дні погані
Говоримо про розчарування,
Що вибороне на Майдані
Не виправдало сподівання.

Однак цієї посухи не вічний час
І будем знову ми на прю ставати.
Нові Майдани поєднають нас
Нова Пора прийде перемагати.

18 червня 2007.