Дитинства мого сонце сіло за край
І школі своїй час сказати прощай.
А років десять - безліч кольорових днів
Зливаються у пам'яті в різноголосий спів.

Хоч не завжди там було як треба так
Та знаєш чого невдовзі сам відчуєш брак.
Роки все перетерли: нерозуміння й чвари
І ясні дні не затінили хмари.

Уроки і перерви, дружба й спілкування
Надії, мрії, першії кохання.
Це все було в усіх, так само і у нас
І ось прийшов вже розтаватись час.

Чи ще колись всіх разом я побачу?
Чи сам по собі я щось значу?
З цією думкою у іншеє життя вступаю
Я згадую минуле, про завтра не гадаю.

Холодний вогкий вітер віє
Із хмар на небі дощик сіє
І ніч холодна ліхтарі гойдає
Остання хвилина за хвилиною збігає.

І на подальше вже немає сподівання
Вже час добіг до розставання.
Надії лиш на спогади лишились
Про весну ту як серце моє радісно забилось.

І де й коли та на шляхах яких я буду
Про миті радісні ніколи не забуду.
Хоча я знаю: інше буде й стане
Одначе як було уже ніколи не настане.

21 - 24 червня 2000.

Постскриптум

Багато днів минуло з того літа
У багатьох (і в неї теж) уже є діти.
Ким я хотів - тим майже став
Однак забулось не все чого чекав.

Я по життю усе один блукаю
Що значу я? Хіба сам знаю?..
Уже давно нікого не люблю і не кохаю
Довколишнє не хвалю - більше лаю.

Так починається життя: все мрії, сподівання,
А на завершенні - самі розчарування
Ні доброї, ні злої долі я не маю
Навіщо я живу і що від життя чекаю?.

І за життям несвоїм по течії пливу я
Не знаю сам куди іду, куди мандрую
І несуттєве більш усе пильную
Все дріб'язку сам шлях торую.

2 лютого 2009.