У мене ця поезія викликала якісь неоднозначні відчуття. Починається вірш непогано, але з моменту "Джим..а може ти того святий" він стає страшно банальним. Я теж люблю The Doors, як і творчість Моррісона зокрема, але я думаю не треба робити богів із всіх митців. Тим більше, що особисто ми цих людей не знали. І не можна тепер напевно сказати, що Моррісон думав і відчував. Була собі просто людина, цікава дуже людина, ну але ж не божественного походження, як тепер всі з нього роблять. Уявіть собі він також спав, їв, ходив в туалет, багато бухав і т.д. І десь серед того всього він знаходив час на творчість. І менше би бухав, більше би писав. І взагалі, він хотів кіно знімати. Але ж куди там, стільки наркоти ще не перепробуваної, що до кіно руки не дійшли.
І мені шкода його, бо Моррісон хотів стати дійсно великим, і він на це справді заслуговував, а для багатьох він став черговим кумиром для підлітків, як Курт Кобейн чи шось типу того.
І тому, хоча вірш сам по собі ніби й не дуже поганий, але у мене він асоціюється з надписами на парканах "Цой Жив!" або "Панкс нот дед".

А з якими ще написами на паркані він у Вас асоціюється?))
Файно є, Христинко))

Пані Варваро, будьте уважніші. Я чітко ж написала:
з надписами на парканах "Цой Жив!" або "Панкс нот дед".

Тобто замість глибокого вникання в творчість, просто голосні лозунги.

Make love, not war ))))

Христино, сподобалась Ваша поезія) якраз той шал його життя)
а Гілмором, Вотерсом і зараз захоплюються...
і ніяких банальностей у вірші! імхо