
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Трохи про Ярослава Галана та «академіка» Азарова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трохи про Ярослава Галана та «академіка» Азарова
Азаров – екс-прем’єр і утікач
В Московії по втечі поселився.
Там, навіть, академіком зробився.
Його заслуги оцінили, бач.
Той академік новоспечений якось
Дав інтерв‘ю. Наговорив багато.
І у дурдомі, наче було свято,
Комусь із їхніх вибитись вдалось
У люди. Телевізор обліпили,
Щоб слово ні одне не пропустить.
А той уже дорвався говорить.
Сказав, між іншим: - Гашека убили
Бандерівці. Сокиру принесли
До кабінету й череп проломили…
Всі психи у дурдомі голосили,
Бо новиною вражені були.
Хоча один історик говорив
(Він до зелених чортиків допився),
Що, мабуть той Азаров помилився.
Бандера тоді в школу ще ходив,
Як Гашек спокійнісінько помер
В своєму ліжку без сокири в лобі.
Але дурні кричали йому: - Пробі!
Ти що на академіка попер?!
Ти хто такий, щоб сумніватись в тому,
Що каже вчений? Він же краще зна.
І розійшлась дурдомом новина,
Бо ж там беззаперечно вірять всьому.
Насправді ж, «академік» чи не знав,
Чи переплутав Гашека й Гала́на.
В Московії буває всяке сп‘яну.
Галан і, справді, жертвою був став
Сокири. До цих пір не зна ніхто,
Щоправда, чому саме його вбили.
Чи, справді, то бандерівці зробили,
Чи вже чекісти спромоглись на то.
Щоби у них була «сакральна» жертва,
Аби за те нещадно «відомстить».
Зуміли ж якось Кірова убить
Й за тим на порох всіх незгодних стерти.
Тож і тепер. Закінчилась війна,
Але палає й досі Україна,
Не стала перед зайд тих на коліна.
А в тих мета, як водиться, одна:
Скорити, всіх незгодних перебить,
А згодних в москалів перетворити.
Не вперше москалям таке творити,
Щоб змусити усіх собі служить.
А тут, ще всі бандерівці живі,
Бо люди їм у всьому помагають.
Ще й церкву уніатську вони мають,
Яка не підкоряється Москві.
Щоб між людей посіяти роздрай,
У чому москалі майстри великі,
Знайшли поміж місцевих чоловіка,
Що ладен москалям продати край.
То був відомий Ярослав Галан.
Ще при поляках був у комуністах,
Тоді ще москалям служив він, звісно.
Хоч мав і, справді чималий талан
Писати про «розіп’ятих дітей»,
Висмоктувати з пальця фальш усяку.
Як то уміють тільки комуняки.
Недарма ж відучився він на те.
Про то, що був людина він гнила,
Хоча би те говорить: як дружину,
Що вчилась у радянській Україні
Схопили і засуджена була
До розстрілу безвинно. Він тоді
Ні словом не обмовився, неначе
Не чув про неї взагалі й не бачив.
І далі в рота москалям глядів.
Отож, як треба москалям було
Арешти і розправи влаштувати,
Вони веліли Галану писати,
Що унія й бандерівці – то зло.
І він писав. Талановитий був,
Умів брехню так гарно розписати,
А москалі між люду розпускати,
Щоб кожен українець «правду» чув.
Ото, бува, такого настрочить,
Що і самому страшно було спати.
А москалі за ним ішли хапати
Усіх незгодних та «учити» жить.
Всю уніатську церкву рознесли,
Поводирів церковних похапали,
Тих, хто не згинув, у Сибір загнали,
А церкву під москальську підвели.
От була церква і уже нема,
Тепер вона московська, православна.
Отож, Галан той постарався славно.
Як кажуть, марку комуняк тримав.
Хоча і сам прекрасно розумів,
Що він для москалів асенізатор
Аби лайно москальське розкидати.
Але тому противитись не смів.
І все писав, лайно те розкидав.
І під статтями чесно розписався –
«Росович», щоб ніхто не здогадався,
Що саме він - Галан то написав.
Як унію здолали москалі,
Перетворили в православні храми,
Здалася непотрібна вже «реклама».
Зробив мавр свою справу взагалі.
А що робити з «рекламістом» тим?
Надумались чекісти так зробити,
Щоб, врешті Галана того убити,
Задля ідей пожертвувати ним.
Щоб смерть його ще поштовх їм дала
Аби різню ще більшу влаштувати.
Мовляв, убили правдолюба, кляті
І тепер помста ворогам прийшла.
І не секрет, що ті чекісти мали
Своїх людей поміж повстанських чот.
Тихенько баламутили народ,
Чекістам всі секрети видавали.
Отож вони, отримавши наказ,
Студентам двом наївним повеліли,
Щоб ті патріотичну річ зробили -
Убили Галана. А тут якраз…
Чи співпадіння? Як то полюбляв
Пропагандист москальський говорити.
Як ту змію ішли студенти вбити,
Чекіст пістоля в Галана забрав
І охорону в нього відняли,
Яка його до цього сторожила,
Щоб вороги, не дай Бог не убили.
Тож, як студенти в кабінет прийшли,
Ніхто у них сокири не забрав,
Ніхто не став убивць тих зупиняти.
Не дали й слова Галану сказати,
Із черепом розкраяним упав.
А москалі тоді вже підняли
Страшенний галас – праведника вбили.
Під галас той народу погубили,
Бо ж для розправи привід віднайшли.
Жив, наче пес, бовтався у лайні,
Так заповзявся москалям служити,
Що їм служив і далі, хоч і вбитий.
Такого, навіть і не жаль мені.
Я думаю, що прийде час такий
І принесуть Азарову сокиру,
Бо ж вірно служить москалям допіру.
Та більш корисний стане неживий.
В Московії по втечі поселився.
Там, навіть, академіком зробився.
Його заслуги оцінили, бач.
Той академік новоспечений якось
Дав інтерв‘ю. Наговорив багато.
І у дурдомі, наче було свято,
Комусь із їхніх вибитись вдалось
У люди. Телевізор обліпили,
Щоб слово ні одне не пропустить.
А той уже дорвався говорить.
Сказав, між іншим: - Гашека убили
Бандерівці. Сокиру принесли
До кабінету й череп проломили…
Всі психи у дурдомі голосили,
Бо новиною вражені були.
Хоча один історик говорив
(Він до зелених чортиків допився),
Що, мабуть той Азаров помилився.
Бандера тоді в школу ще ходив,
Як Гашек спокійнісінько помер
В своєму ліжку без сокири в лобі.
Але дурні кричали йому: - Пробі!
Ти що на академіка попер?!
Ти хто такий, щоб сумніватись в тому,
Що каже вчений? Він же краще зна.
І розійшлась дурдомом новина,
Бо ж там беззаперечно вірять всьому.
Насправді ж, «академік» чи не знав,
Чи переплутав Гашека й Гала́на.
В Московії буває всяке сп‘яну.
Галан і, справді, жертвою був став
Сокири. До цих пір не зна ніхто,
Щоправда, чому саме його вбили.
Чи, справді, то бандерівці зробили,
Чи вже чекісти спромоглись на то.
Щоби у них була «сакральна» жертва,
Аби за те нещадно «відомстить».
Зуміли ж якось Кірова убить
Й за тим на порох всіх незгодних стерти.
Тож і тепер. Закінчилась війна,
Але палає й досі Україна,
Не стала перед зайд тих на коліна.
А в тих мета, як водиться, одна:
Скорити, всіх незгодних перебить,
А згодних в москалів перетворити.
Не вперше москалям таке творити,
Щоб змусити усіх собі служить.
А тут, ще всі бандерівці живі,
Бо люди їм у всьому помагають.
Ще й церкву уніатську вони мають,
Яка не підкоряється Москві.
Щоб між людей посіяти роздрай,
У чому москалі майстри великі,
Знайшли поміж місцевих чоловіка,
Що ладен москалям продати край.
То був відомий Ярослав Галан.
Ще при поляках був у комуністах,
Тоді ще москалям служив він, звісно.
Хоч мав і, справді чималий талан
Писати про «розіп’ятих дітей»,
Висмоктувати з пальця фальш усяку.
Як то уміють тільки комуняки.
Недарма ж відучився він на те.
Про то, що був людина він гнила,
Хоча би те говорить: як дружину,
Що вчилась у радянській Україні
Схопили і засуджена була
До розстрілу безвинно. Він тоді
Ні словом не обмовився, неначе
Не чув про неї взагалі й не бачив.
І далі в рота москалям глядів.
Отож, як треба москалям було
Арешти і розправи влаштувати,
Вони веліли Галану писати,
Що унія й бандерівці – то зло.
І він писав. Талановитий був,
Умів брехню так гарно розписати,
А москалі між люду розпускати,
Щоб кожен українець «правду» чув.
Ото, бува, такого настрочить,
Що і самому страшно було спати.
А москалі за ним ішли хапати
Усіх незгодних та «учити» жить.
Всю уніатську церкву рознесли,
Поводирів церковних похапали,
Тих, хто не згинув, у Сибір загнали,
А церкву під москальську підвели.
От була церква і уже нема,
Тепер вона московська, православна.
Отож, Галан той постарався славно.
Як кажуть, марку комуняк тримав.
Хоча і сам прекрасно розумів,
Що він для москалів асенізатор
Аби лайно москальське розкидати.
Але тому противитись не смів.
І все писав, лайно те розкидав.
І під статтями чесно розписався –
«Росович», щоб ніхто не здогадався,
Що саме він - Галан то написав.
Як унію здолали москалі,
Перетворили в православні храми,
Здалася непотрібна вже «реклама».
Зробив мавр свою справу взагалі.
А що робити з «рекламістом» тим?
Надумались чекісти так зробити,
Щоб, врешті Галана того убити,
Задля ідей пожертвувати ним.
Щоб смерть його ще поштовх їм дала
Аби різню ще більшу влаштувати.
Мовляв, убили правдолюба, кляті
І тепер помста ворогам прийшла.
І не секрет, що ті чекісти мали
Своїх людей поміж повстанських чот.
Тихенько баламутили народ,
Чекістам всі секрети видавали.
Отож вони, отримавши наказ,
Студентам двом наївним повеліли,
Щоб ті патріотичну річ зробили -
Убили Галана. А тут якраз…
Чи співпадіння? Як то полюбляв
Пропагандист москальський говорити.
Як ту змію ішли студенти вбити,
Чекіст пістоля в Галана забрав
І охорону в нього відняли,
Яка його до цього сторожила,
Щоб вороги, не дай Бог не убили.
Тож, як студенти в кабінет прийшли,
Ніхто у них сокири не забрав,
Ніхто не став убивць тих зупиняти.
Не дали й слова Галану сказати,
Із черепом розкраяним упав.
А москалі тоді вже підняли
Страшенний галас – праведника вбили.
Під галас той народу погубили,
Бо ж для розправи привід віднайшли.
Жив, наче пес, бовтався у лайні,
Так заповзявся москалям служити,
Що їм служив і далі, хоч і вбитий.
Такого, навіть і не жаль мені.
Я думаю, що прийде час такий
І принесуть Азарову сокиру,
Бо ж вірно служить москалям допіру.
Та більш корисний стане неживий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію