У Радянському Союзі була показуха,
Локшину любили людям вішати на вуха.
Розвелося «рекордистів», тільки те й робили:
Не сумлінно працювали – рекорди плодили.
Ті рекорди були дуті – то добре відомо,
Бо ж не можна було стільки зробити одному.
І не будь-хто ті рекорди ставить допускався,
А лиш той, хто біля влади добре приписався.
Пам‘ятаю, у колгоспі, що прозвався «Южний»
(Як селяни жартували «Нікому не нужний»),
Де родився я і виріс, теж таке бувало.
Одним роком, коли в полі урожай збирали,
Комбайнерові простому Василю Надтоці
Удалось зерна добряче додати на тоці.
Вийшов в перші у районі. Треба би відзначить.
Але ж він не комуніст, бач. А то вже задача.
Все ж рішили відзначити, дозвіл йому дали:
Поза чергою Надтоки «Москвича» придбали.
Наче ж все скінчилось добре. Та згори питають:
Чому це не комуністи першість здобувають?
Треба, щоби комуністи себе проявили.
Тож на другий рік зібрались і постановили,
Що тепер сусід Надтоки, людина партійна,
Стане також рекордсменом. Щоб було надійно,
То бригада вся на нього одного робила.
І, о диво! «Рекорд», врешті-таки встановили.
Хоч зібрав він зерна стільки ж, як сусід, одначе,
Його зіркою героя вже уряд відзначив.
«Жигулі» подарували і багато чого.
Хоч всі знали: свої ж люди робили на нього.