Ходжа шукав, чим би йому зайнятись,
Де б свій талант він міг би проявить,
Аби при тому менше, все ж, робить
Та змушувати всіх подивуватись.
А тут якраз товариш захворів,
Надумав він піти його провідать.
Зайшов він тільки, аж тут лікар слідом
Прийшов, аби діагноз встановить.
І Насреддіна він подивував.
Пробув у хаті менше ніж хвилину,
Але одразу встановив причину
І хворому поради свої дав.
Він спершу подивився на язик,
Помовчав трохи й видав результату:
Зелених яблук з’їли ви багато.
Не їжте більше. Вже ж здоров‘я, вік.
Поправитесь тоді за пару днів.
Ходжа, забувши про усе на світі,
За лікарем подався з хати вийти
І на подвір’ї вже перехопив.
- Скажіть мені, - захеканий спитав, -
Як ви так швидко все змогли зробити?
- Все зовсім просто. Треба вміть глядіти.
Я, як зайшов, то роздивлятись став.
Огризків купу з яблук углядів
Під ліжком. І все стало зрозуміло.
- Спасибі, пане лікарю, навчили.
Ходжа страшенно тим знанням зрадів.
І от якось почув він новину:
Живіт у друга раптом розболівся.
Лежав, стогнав, Аллахові молився.
Ходжа до нього зразу ж і гайнув.
Під ліжко щонайперше зазирнув,
Покликав жінку і казати взявся
З розумним видом, мов на тому знався:
- Я про хворобу тільки-но почув.
Скажу: страшного тут немає, звісно.
За пару днів на ноги зможе встать.
Одну пораду можу лише дать:
Нехай він перестане упряж їсти.