Повіз в місто Насреддін медок продавати.
На воротах його стрів митар дурнуватий.
Митар той давно точив уже зуб на нього.
Десь, мабуть, Ходжа йому перейшов дорогу.
Тож Ходжу перепинив та чіплятись взявся –
Глечик з медом той розкрив, довго роздивлявся,
Доки в нього звідусіль мухи налетіли.
Де би тепер на базарі той медок купили?
Тож сердитий він подавсь на суд подавати,
Щоби з митаря за мед грошики зідрати.
А суддя був іще той. Митар з ним ділився.
Довго чухався, сидів, на стелю дивився.
Врешті, виніс свій вердикт в «заплутаній» справі:
Мухи винні! Насреддін тепер має право,
Де побачить їх, вбивать, аби відомстити.
Задумався Насреддін: що ж його робити?
Далі каже до судді й посмішка зухвала:
- На папері напишіть цю свою ухвалу.
І печатку прикладіть. Щоб все чин по чину.
Той не довго думав, вмить видав папірчину.
Із печаттю, все, як слід. Аби відчепився.
Насреддін на папірець хитро подивився
Та, як вліпить навідліг суддю в товсту пику.
Той зі стільчика злетів, заходивсь від крику:
- Як ти смієш?! Я тебе!.. А Насреддін сміло:
- Вибачаюсь, та на вас якраз муха сіла.
Показує папірець: - Самі ж написали
І вбивати всюди мух мені право дали.