…Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.

Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучний безжалісний клаксон…

Погодьтеся, такі магічні рядки притягують, немов магніт, а тому хочеться їх перечитувати. І щоразу знаходити для себе щось нове…

Гадаю, деяким авторам справді конче необхідне постійне заохочення, скажімо, місця у Вибраному чи літерки R, щоб хоч таким чином розбурхувати навколо себе читацьку увагу, що інколи спить потужним сном. Можливо, вони й самі відчувають пікантність ситуації, коли за твоєю спиною ледь вдається стримати посмішку…

Здається, творцю, якому присвячена ця сторінка щоденника (тут йдеться про риму: творець - творчість), усі ці штучні підпорки абсолютно не потрібні - надто самодостатня його поезія.
Як на мене, він сам й є Вибраний - вибраний поетичним Богом.
І, переконаний, йому личить літера не R чи ще якась, а саме Р - від латинського слова poēsis.

І наостанок. Хотів би порадити герою нарису прочитати ці нотатки і зразу забути про них - щоб рухатися далі, а не сидіти, як дехто, до скону у Вибраному з іржавою короною під пахвою…

…Перед очима пролетять шумери,
Зануривши у мудрість глибини.
Постануть вчення, як лихі химери.
І ми побачимо вівтар вини.

Як листя нетривке і швидкоплинне,
Відійдуть дні, відмайорять роки.
І разом з ними спогади полинуть,
Як сховані у шафі кістяки…

2026 рік