Більше тисячі років тому на берегах Білого моря, котре
скандинави називали Гандвік існувала держава Біармія, назва якої в перекладі з мови її жителів означала "країна вогняних променів" (Біугерлу).

В країні Біармія жили народи фіно-угорської групи, що
розмовляли діалектами мови лісових фінів (саамів), котра нині
забута, оскільки її писемність була втрачена в епоху Хрестових
походів проти язичників європейської Крайньої Півночі.

Столицею Біармії було дерев'яне місто Гольмґардія
(давньоскандинавською мовою воно означало "нове місто").
Гольмґардія була портом на річці Віна, що нині має назву Північна Двіна. Річкою Віна припливали кораблі з маленьких королівств Скандинавського півострова, де жили вікінги та саамі - родичі народів Біармії.

Жителі Біармії поклонялися багатьом богам найвищим із яких
був бог грому Йомал. Поруч із Гольмґардію був храм Йомал, де
знаходилась велетенська статуя бога. На шиї статуї висіло
неймовірної краси намисто з чистого золота. На колінах
божества стояла велика чаша, до країв наповнена срібними
монетами та дорогоцінним камінням. Курган навколо ідола був
засипаний землею, змішаною із золотом і сріблом. Охороняли це
місце грізні варти та смертоносні чари, які насилали шторми й
тумани на будь-якого чужинця.

Верховною жрицею Йомала була мати конунга (короля) країни.

Жителі сусідніх країн говорили, що біармійці чаклуни і їм
поклоняються сили природи. Казали що вони можуть насилати
бурі, хуртовини, град, дощ зі снігом, холодні зимові грози-
сніговиці, які допомагають їм перемагати ворогів у боях.

Проте насправді біармійці знали прикмети погоди і під час війни
вміло використовували різкі зміни погоди, що є звичним явищем
для Крайньої Півночі.

Також шведи, норвежці й датчани говорили, що жителі Біармії
здатні підкорювати людей своїй волі без застосування фізичної
сили Своїм поглядом, закляттями чи особливими жестами вони
могли «зв'язати» людину так, що вона повністю втрачала
здоровий глузд і свободу волі, починаючи виконувати дивні,
неусвідомлені вчинки. Чари біармійці могли наводити на цілі
загони вікінгів панічний жах або ілюзії. Тобто мова йшла про
гіпноз.

Крім того, у скандинавських героїчних сагах говориться, що
правителі та воїни Біармії могли перетворюватись на хижих
звірів (вовків, ведмедів) або велетнів безпосередньо під час
битви.

Ще однією здібністю якою володіли народи Біармії було вміння
заговорювати одяг та зброю. Їхні шамани могли робити тіла
воїнів невразливими до сталевих мечів вікінгів.

Біармійці жили полюванням на диких звірів в лісі, в річках та
озерах вони ловили рибу, на морі полювали на моржів та
тюленів, в також займались розведенням оленів. Соболиними хутрами, моржовими бівнями (тоді їх називали "риб'ячий зуб"), сріблом вони торгували з вікінгами,
слов'янами та арабами. Одежею народів Біармії були плащі
пошиті зі шкіри оленів, що оберігали їх від лютих зимових
холодів.

Тепер же розкажемо про географію Біармії та її сусідів.

Біармія простягалась від країни Хяме або Тавастії, що згодом
стала частиною Фінляндії. В долині Північної Двіни існувала
Ближня Біармія, що також охоплювала Кольський півострів та
Карелію. Ця частина країни складалася з високих пагорбів, які вкривали вічні сніги. На захід від Ближньої Біармії жили вікінги та саамі (яких тоді називали фіни), що мали свої маленькі королівства.

На півночі у Північному Льодовитому океані були острови
Грумант (Шпіцберген), Матка (архіпелаг Нова Земля) та острів
Ультіма Туле (Остання Туле, який так і не вдалося
ідентифікувати. Можливо в легендах вікінгів йде мова про
острови Земля Франца-Йосифа). В морі Гандвік (Біле море)
розташувався
архіпелаг Земля Гандвік (Соловки).

За рікою Печора починалась Далека Біармія яку ще називали
Біармія Потойбічна або "країна вічної темряви" (через Полярні
Ночі). Трохи південніше від Біармії Потойбічної розташувалась
область що мала назву Гласісвелір (Дивовижні Поля).