XI

Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь. Душа твоя нiма
Зустрiне струнку i високу
Дiвчину, з вродою нiвроку.
Її краса i почуття
Заполонять на все життя
Тобi i тiло й твою душу,
Iще проллється дощ у сушу.
Поглянь навкруг, живуть так всi,
Бо щастя в щастi, не в красi.
Зламаєш долю, справжнє горе
Заставить слiз пролити море.
Невзгоди клятi день i нiч
Тобi не стануть злазить з плiч.
Могутнi люди й тi сердито
Змагались з долею, вiдкрито
Невдачам направлять хвости
Могли вони, але не ти.
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.
Ну добре, через довгi роки,
По щабелях кар'єри кроки,
Ступивши, свого досягнеш,
Начальством станеш ще, вiзьмеш
Брильянт до рук, бог допоможе
З Наташой разом будеш, може.
А зараз плани цi покинь,
Сходи на танцi, вiдпочинь.
Нащо до стiнки прихилився.
Паяльник випав, загубився.
Очами не читаєш схем,
Живи простiше, без проблем.
Змирився, молодець! Усюди
Тебе завжди похвалять люди.
Рука опори не знайшла,
Звалила книжку iз стола.
Пiдняв. З обкладинки, з портрета,
Всмiхавсь йому поет поета,
В губах погорду затаїв,
Очами твердив вiн, без слiв:
- Ти бережи своє кохання,
Хай буде гiрка мить пiзнання,
Воно буває раз в життi,
Не кидай його в самотi.
Живи ж так, щоб в останню днину,
За кожну прожиту хвилину
В прекраснiм свiтi, на землi
Тебе не краяли жалi.