Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме тей, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме тей, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Зачем ты ему звонишь?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зачем ты ему звонишь?
Зачем ты ему звонишь? Он все равно только что вышел: хлеб кончился, кефира нет,- кто знает. Он узнал, что счастьем делятся, и теперь ищет их, счастливых. Заставь его любить, и он не скажет тебе об этом ни слова.
"Мне нужен свет",- говорит он и смотрит в окно напротив: 8 часов, она пьёт чай, включает телевизор… и задёргивает шторы.
"Мне нужен свет",- он оглядывается на свои же отражения и хватает за руки тень: "Вот я, здесь, посмотри".
Забудь она выпить чай, и он уже будет за неё волноваться. Он ещё не был удавом на ее шее, но уже боится сделать ей больно.
" Ты позвонишь?"
Посмотри ему в глаза и попробуй не расплакаться. Ты думаешь, они что-то говорят? Они пытались понять себя, но ныряя в это, расплескали всё самое главное. Смотри по сторонам. Кто ищет в мелочах, тот случайно наткнётся и на себя самого, в его отражениях: "Ах, так у тебя ещё и плоскостопие?! За что я тебя полюбила? " Ты ищешь причины закрыть дверь, но всё сильней и пристальней смотришь на его обувь:" Ему наверно больно, когда он ходит. Бедненький… "
-Алло, алло. Я люблю… тебя!
- Что? Который час!? Вы куда звоните?
Забавно, что он помнит о ней почти всё. Он прятал это в дневниках и не ставил даты. Кто-то из них так и не повзрослел. " Забываю ", - говорила она и раздвигала шторы. " Забыла ", - думала она и не могла уснуть.
Он набирает ее номер и боится услышать свой голос. Ветер из форточки уже касается ее плеч, но она равнодушна. Как это на неё похоже. Им сказали, что время бежит, и они заболели, боясь выйти из дома.
" У вас лицо ангела ", - говорил перед зеркалом Тоша Цимерманн и выдавливал детство. " Я не умею знакомиться, но за пять минут сведу вас с ума".
Его сила в его слабостях. Он говорит ей: " Ляг " Целует, валит с ног, поднимает, целует, говорит: " Пожалуйста. " Снова валит… Ах, как это мило. И всё это в гостях, в ванной, при шуме включённой воды. А вы говорите, никто не слышал. Да мы все за него болели. Пили и болели. Ну, третий тост, святое, - за родителей, а так…
Даже если он и вышел за хлебом, ты звони ему. Пускай первой. Это ведь глупость, что мужчина должен звонить, писать, а ты - нет.
Тоша выпал из окна не успев выдавить из себя всё детство. Он не стал удавом ни на одной шее, но за пять минут всё же свёл ёё с ума. Хотя, кто кого, это ещё вопрос.
Он знал расписание её штор и высоту девятого этажа.
Столько зацепок и мелочей, столько сил и надежд, а всё зря.
Они тянули время, надеясь, что она(он) позвонит первым. И кто-то из них дрогнул, так и не дождавшись звонка.
Заставь его любить, и он не скажет тебе об этом ни слова
"Мне нужен свет",- говорит он и смотрит в окно напротив: 8 часов, она пьёт чай, включает телевизор… и задёргивает шторы.
"Мне нужен свет",- он оглядывается на свои же отражения и хватает за руки тень: "Вот я, здесь, посмотри".
Забудь она выпить чай, и он уже будет за неё волноваться. Он ещё не был удавом на ее шее, но уже боится сделать ей больно.
" Ты позвонишь?"
Посмотри ему в глаза и попробуй не расплакаться. Ты думаешь, они что-то говорят? Они пытались понять себя, но ныряя в это, расплескали всё самое главное. Смотри по сторонам. Кто ищет в мелочах, тот случайно наткнётся и на себя самого, в его отражениях: "Ах, так у тебя ещё и плоскостопие?! За что я тебя полюбила? " Ты ищешь причины закрыть дверь, но всё сильней и пристальней смотришь на его обувь:" Ему наверно больно, когда он ходит. Бедненький… "
-Алло, алло. Я люблю… тебя!
- Что? Который час!? Вы куда звоните?
Забавно, что он помнит о ней почти всё. Он прятал это в дневниках и не ставил даты. Кто-то из них так и не повзрослел. " Забываю ", - говорила она и раздвигала шторы. " Забыла ", - думала она и не могла уснуть.
Он набирает ее номер и боится услышать свой голос. Ветер из форточки уже касается ее плеч, но она равнодушна. Как это на неё похоже. Им сказали, что время бежит, и они заболели, боясь выйти из дома.
" У вас лицо ангела ", - говорил перед зеркалом Тоша Цимерманн и выдавливал детство. " Я не умею знакомиться, но за пять минут сведу вас с ума".
Его сила в его слабостях. Он говорит ей: " Ляг " Целует, валит с ног, поднимает, целует, говорит: " Пожалуйста. " Снова валит… Ах, как это мило. И всё это в гостях, в ванной, при шуме включённой воды. А вы говорите, никто не слышал. Да мы все за него болели. Пили и болели. Ну, третий тост, святое, - за родителей, а так…
Даже если он и вышел за хлебом, ты звони ему. Пускай первой. Это ведь глупость, что мужчина должен звонить, писать, а ты - нет.
Тоша выпал из окна не успев выдавить из себя всё детство. Он не стал удавом ни на одной шее, но за пять минут всё же свёл ёё с ума. Хотя, кто кого, это ещё вопрос.
Он знал расписание её штор и высоту девятого этажа.
Столько зацепок и мелочей, столько сил и надежд, а всё зря.
Они тянули время, надеясь, что она(он) позвонит первым. И кто-то из них дрогнул, так и не дождавшись звонка.
Заставь его любить, и он не скажет тебе об этом ни слова
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
