О мамо-магмо, мамо-магмо! На що я Його проміняла, коли ти тісно зв’язала мені очі вирізаним із мішка хрестом? Ти засипала мої очі борошном, коли я несла Його в долонях. Його шия між моїми пальцями. Його шия між моїми пальцями. Його шия між моїми пальцями.
Мамо-магмо, а я Його усердечила, а я Його щиро облила соком думок, а Йому область шкіри – будь-яку, а я за ним і в понеділок і в Домініку, а я за Нього тремтіла жилами-галузками, а я з Ним у віск хотіла…
Ой, мамо-магмо, а Він вилетів з рук. Мамо-магмо, він падаючий тепер, і ще з рік Йому падати. Спершу ми були хрестом святого Петра, потім стали Тау, а нині Він – «мінус», а я – «і» без крапки…
Мамо-магмо, на що і нащо я Його проміняла? На кавалок свободи, сидячої у мене на лівому плечі і на стакан незалежності, яким я споєна по горло? На диван з телевізором і на дев’ять непомитих чашок з-під чаю? На льодяну корону, яку я вдягаю набакир? Мамо-магмо, ти вибач мені, але я йду, щоб зняти вікна з їхніх квадратів, щоб замість скла була межа, яку я прорву собою, мамо-магмо!!! Мамо-маааааггггммооооооаа!!!!
Так, мамочко-магмочко, я Його випередила. Нехай ті квадрати більше ніколи не будуть жовтими, хай сіріють. Не вмикай світла і відчуй тягу. Мамусь-магмусь, а коли Він, нарешті, впаде, ми станемо з Ним знаком «дорівнює»?