Чому ми так любимо Нічне Небо?
Навіть ті,
Хто не любить саму Ніч,
Бо вона гальмує життя,
Зупиняє більшість процесів,
Які є суть марнотою дня.
Навіть ті,
Кого дратує
Щодобовий полон Сну,
Німіють
Перед неосяжною величчю
Нічного Неба.
Під ним спиняється
Все необов’язкове.
Тільки дихання і серцебиття.
Та ще дещо справді вічне
Продовжує пульсувати і вночі.
А Небо
Вабить до себе.
Навіть ті.
Хто не хоче мріяти,
Дивлячись на Нічне Небо,
Відчувають,
Як починає ворушитися
У глибинах підсвідомості
Ген Неба.
Вдень він спить,
Осліплений Сонцем,
Обклеєний блакитною плівкою атмосфери,
А вночі
Йому стає снаги прорватися крізь неї,
Вже прозору і м’яку,
Туди,
Де закручена між сузір’ями
Спіраль ДНК людства.
І ми
Починаємо розуміти,
Що в Небі
Більше життя, ніж на Землі,
Що десь там -
Наше коріння.
І в цю мить
Народжені літати стають напівбогами.
А народжені плазувати - злітають...

Думка потребує простору.
У кімнаті вона мов куля
Рикошетить від стіни до стіни,
Не знаходячи виходу,
Доки не сповільнюється і не зупиняється
Назавжди.
Тому
Навіть маленьке
Загратоване віконечко
У камері-в’язниці -
Це прорив до Всесвіту.
Синє склепіння денного Неба
Також обмежує політ думки,
Хоча й дає їй змогу
Рухатись відносно вільно,
Як левові у просторому вольєрі.
І лише Нічне Небо -
Це абсолютна свобода для духу,
Обмежена хіба що
Здатністю цього духу
До уяви.
І
Чим частіше
Ми віддаємося
Нічному Небові-
тим далі щоразу
Насмілюється мандрувати
Наш дух.