Зтьмянiлi букви стислих речень
Про змiст, не вiльний заперечень
Вiдлунь глухої боротьби,
Смiливих мрiй, розлук, журби,
Коротке щастя й бiди скорi
Миколi донесли, в мiнорi
Якiсь хвилини вiн, як я,
Та врештi розповiдь моя
Скiнчитись мала би щасливо,
Якби герой собi на диво
З листкiв пожовклих хоч рядок
За натяк взяв чи за урок.
Чому б iсторiя не вчила
В любовi надто цьомна сила,
Щоб розуму здалась вона
Їй силу дав ту Cатана.
Як починалася запекла
Вiйна добра з загоном пекла
I бог наборами чеснот
Озброїв люд, щоб заколот
Бiсiвський подолати зразу
Та швидко винищить заразу,
Тодi за всю пiдступнiсть зла
Любов сильнiшою була.
Куди не вткнув би дiдько роги
Нiде не бачив перемоги.
Любов будила доброту,
Любов зганяла пiдлоту,
Погорду, жадiбнiсть потворну
I марнославства заздрiсть чорну.
На тiй i цiй з земних пiвкуль
Перетворити в круглий нуль
Душi невинної страждання
Любов готова, та в змагання
Лукавий правила змiнив,
Любов просту вдесятерив
Й тим пристрасть вигадав новiтню,
Палку, слiпу, пiзнiше хiтню.
Земним коханням весь цей сплав
Проклятий бiсисько назвав,
Ще й знахабнiлий вiд удачi
То скалки льоду, то гарячi
Ревнивi мрiї сам по дну
Подружнiх вуз, як похiдну
Кохань, знедолених в природi
Понатикав по власнiй модi.
Для сну нерадiсний сюжет
Мiж раєм й пеклом паритет
Любов тримає наодинцi,
Комусь гiркi її гостинцi,
Комусь пiснi, комусь смачнi,
Хоча й недешевi в цiнi.