щось, чого й бути не може,
проявилось крізь туман,
ні на що ані не схоже,
лиш хіба що на обман
чи на сон блідо-рожевий,
спроектований на скло,
нецікавий і дешевий,
мов сюжет казки-кіно
про абсурдне небувале,
недоведене ніким,
що ще вчора поховали
скептики в вогні... та дим
вибрався з цього капкану
і явився нам, мов дух
безпредметної омани,
німим шепотом до вух,
й ми, приречені на віру,
визнали його безплоть –
півпрозору, ледве сіру…
“як прийшло, то вже заходь!”
розкурили по цигарці,
випили по коньяку
й щоб не битися у сварці,
обмінялись у щоку
теплим й чистим поцілунком,
мов знайомі років сто,
також – щедрим подарунком,
й прилягли ледь на плато
встеленого ковроліну,
і замріялись на мить
ми – про хмари з кокаїну,
воно ж – мабуть про блакить
вперше баченого неба,
або ще про чорт зна що;
зловтішатися не треба!
все ж цікавим є ніщо...
* * *
та як тільки ми привикли
до незвичного, то враз
диво візетерне зникло,
залишивши в пустці нас...