Солодкий – “sweet”, “bitter” – гіркий,
Без смаку – ... зараз не згадаю.
Яким є світ? Невже, терпкий?
Мабуть, цього ніхто не знає.

Для когось він – французький кекс,
Для когось – голод африканський,
Інакшим – випивка і секс,
Ще іншим світ – дитячі цяцьки.

Звичайно, також є й такі,
Яких практично вже немає;
У них щось інше в голові,
Та що це щось й вони не знають.

Ці мудреці закрили космос,
Переступивши за рубіж
Людського мозку... це не просто!
Та толку з того! В долі ж ніж.

Вона одна на кожну душу,
На кожне тіло, кожен дух.
Я, як і всі, померти мушу,
Та це не спинить спільний рух.

Куди ми йдем? Що нас чекає?
Кому потрібні ми – ляльки?
Нас світ ненавидить? Кохає?
Чому ж на головах кульки?

Холодні плоті целофану,
В них важко дихати у сні,
Та що поробиш... я б поглянув,
Якого кольору є сніг.

Якої форми є безформне?
Як пахне те, що не смердить?
Що це є – біле, що це – чорне?
Що таке вічність, а що – мить?

Для когось світ – це все й ніщо,
Для когось – просто неминучість,
Інакшим – випадок, і що?
Ще іншим – дослід й в ньому участь.

“Bitter” – гіркий, солодкий – “sweet”,
Огидному антонім гарний.
А який він – цей дивний світ?
Реальний? Так собі? Примарний?