Сніг прилетів, чого бажати ще..
Із року в рік небесні сажотруси
скидають безцінь з місячних печей
у віхолу зимової спокуси.

І вже різдво у сніговий пиріг
кладе не мед, а наші мертві бджоли,
ніколи не промовлене ніколи,
та порох з недодоланих доріг.

Яка нудьга, бісино.. Білий пес.
В дарунок місту - тирса діамантів,
гадючі гнізда, підсердечно, - пам’ять
про згарища вздовж шляху, де з небес

летить-летить, мов поспіхом вдихає
останню дозу мій залежний брат,
хапаючи за пасма водограї,
під лід пускає згірклий виноград.

_________________________________
ОРИГІНАЛ:
Снег белый сел, и это хорошо..
Который год пороша лунной сажей
прохожему замазала плечо,
дома - в стога, огни, пороги наши.

В который раз на рождество
ухлопает холодный рой брюзжащий
того, кто год себя растил как настоящий,
чтоб к краю подойти, вот ремесло.

Мне скучно, бес. Какой ты белый, гад.
В награду город - распушенный камень,
какой-то нехороший в сердце пламень
что нет дорог, что возвращаться наугад.

Идет-идет, торопится, ссыпает
последний порошок, как суррогат,
соломинка в глазу торчит живая
и дежавю голодный виноград.
_______________Герман Барин