Чомусь я відчуваю біль
Здається все пройшло уже життя
Нема нічого тільки хліб і сіль
Нічого не довів до людського пуття
Мені лиш двадцять. Це в роках
В душі ж без сил і очі закриваю
Неначе був на Соловках
Своє життя і знов ридаю
Хтось скаже менше побивайся
Гуляй живи і думай про любов
Себе не любиш сам собі признайся
Й не замикай ти на собі оков
Та що сказати ви лиш люди
Яким можливо не побачить те
Що я оплакую один повсюди
Й молю Всевишнього проте
Щоб він зробив мене би духом
Щоб я не бачив цих страждань
Щоб міг зникати легким рухом
Щоб не було цих сподівань
Які сидять як черті в голові
І тихо шепчуть ти чекай
Життя твоє вода на полині
Нічого не побачиш хоч ридай
Хоч вбийся вішайся топись
Ти просто грішник
Якось з цим змирись
Ніхто не розуміє наче я німий
Всі кажуть не накручуй так
Та я ж не шизофренік не тупий
Хоч думав вже і так і сяк
Як іноді прийде печаль
Окутає з усіх сторін і чавить
Ніхто не скаже мені жаль
Як ця хвороба тебе давить
В такі часи я стукаю об клаву
І легшає мені довожу до пуття
Оці вірші мої по праву
Хвороба ця це є моє життя
Так кожний день я вибиваю
Звіряю свій годинник
З Гринвічем світанком
А в вечері я гину й пам’ятаю
Що Бог мене накаже ранком


28 серпня. 2008 р.
11.21 ранку.