Марусі Чурай

Полтавщина. Летить низенько качка,
Вже сонечко за обрій поспіша.
Марусю мила, ти моя землячка,
Твої й мої там серце і душа.

Чи мариться мені, чи, може, сниться
Те, що було у сивій давнині:
То я іду до тебе замість Гриця,
І ти кохання віддаєш мені.

І ти така прекрасна і жадана,
Палають поцілунки на вустах;
І я сп'янів, і ти вже наче п'яна,
І соловей замовк уже в кущах.

Та раптом все змінилось: зрада, зрада!
Тобі сказали: в мене інша є.
Куди іти, в кого шукать поради? -
Сидиш, Марусю, горе п'єш своє.

Тоді на мене дивно подивилась
І келих подаєш: - пий, милий, пий!
Пішла отрута, змійкою повилась,
Душа злетіла - я вже неживий.

Пройшли століття, час І далі плине,
А соловей співа собі в кущах.
Про тебе пише вже Костенко Ліна,
А я читаю й сльози на очах.

Твої пісні, як бризки водоспаду;
Я їх, як перли, жадібно ловлю.
Марусю мила, я тебе не зрадив,
Як землю рідну, я тебе люблю!