“Ліпше жити біжучи, ніж вмирати гніючи”.
І. Багряний
Крок, крок, ще раз крок, швидко, аж скипіла кров,
Біг по вістрю, біг по краю, біг, куди ніхто не знайде.
Втеча – течія слідів розтеклася знов.
А по ній йде людолов. Ти ж вже й вдома остарбайтер.
Згасніть, кола від води, замаскуй, трава, сліди,
Щоб не внюхали собаки, і не загинув щоб ніде
В таборах НКВД. Дисидент? – Чекай біди
І втікай, втікай, як хочеш жить, до таких самих людей.
Зустрічай Далекий Схід, може, захід, Новий Світ,
Та яка уже різниця, як то не твоя землиця?
Хоч Сибір, а хоч Канада, хоч Америка строката
Дім тобі на довго літ. Посади хоча б вербицю,
Чи калину краснолицю, чи маленьку осокору,
Схожу так на ту, що вдома. І засій в полях полову
Та пшеницю. Відчуй втому, ту, що вдома, як удома. Знову.
З серця пісня ллється чиста – там плекаєш рідну мову.
Крок за кроком, зміна кроку, їх багато вже нівроку
За життя своє зробив. Як на все це стало сил?
Ось перон, коліс злий брязкіт, а тебе полишив спокій –
Тяжко бачить край широкий, де колись твої сліди
Дощ в брудну калюжу змив.
І трясе брудні вагони, як тоді, та по-новому:
Все туди-туди, туди-туди, туди-туди – додому.
Ти тремтиш їм в унісон: може, то усе був сон?
Причастися рідним словом і почуй знайому мову
У відповідь, як аксіому, що ти вже вдома. Вдома.