Стара вродлива жінка лежить на підлозі. На ній зелена шерстяна спідниця та червоний піджак. Вона не може заплющити очі, бо відчуває чиюсь присутність. Цей "хтось" безпардонно розгулює по її квартирі. Ходіння невідомого супроводжується цоканням. Схоже на підбори. А, отже, це жінка. Стара вродлива жінка напружує зір щоб розгледіти її, але нікого не бачить. Лише червоні туфлі на високих підборах, які ходять туди - сюди, цок - цок - цок. Але стара вродлива жінка не злякалась, бо вона знала хто це. Ні, це не смерть прийшла за нею. Це був привид з її минулого. Тобто це була вона сама, але п'ятдесят років тому. Молода, вродлива, безтурботна дівчина, якій кортіло зазирнути в майбутнє. Стара вродлива жінка гукнула ту на ім'я. Цокання притихло. Туфлі повернулися носком до неї. "Чому ти прийшла?" - спитала Стара вродлива жінка. Та мовчить. Натомість туфлі починають окреслювати: "Хотіла переконатися, що ти є". "Навіщо?" - спитала Стара вродлива жінка. "Щоб переконатися, що ти прекрасна".
Таким чином, Стара вродлива жінка, в свої вісімдесят п'ять років усвідомила, що саме зараз вона є прекрасною. Після цього Стара вродлива жінка заплющила очі і вже ніколи не прокидалась.