Чорі, у цьому вірші ти зуміла передати всю глибину болю, і читач разом з тобою відчув все те,що може відчути людина при втраті друга. Цей вірш не потрібно оцінювати, він стоїть над усіма оцінками, бо хіба можна направду оцінити біль і смуток.

Це близьке кожному, Чорнява Жінко. А висловлено скупо, болісно і правдиво. Як на мене, то у вірш перелито частинку болю з душі, щоб душа могла витримати. Хай би таких віршів було поменше.

Тільки сильні жінки пишуть такі вірші. Чорі, ти сильна, все буде гаразд.
З теплом, Варя.

Щиро дякую всім за підтримку. Добре, що ви всі є.

Болючий вірш. Справжній.

Чорі, тільки прочитала вірша. Тримайся. Ти не сама, поряд твої друзі. Але ж він на небі, він полетів,і зараз дивиться на тебе. Не сумуй. Час найкращий лікар. Терпіння тобі.

Співчуваю... Потім прийде біль несказаних ЙОМУ слів - не перетворюй його на постріл у власне серце...

...Подходила смерть
к самым воротам,
ударяла в медь –
в колокол заботы.
И не отвратить
боль рукой усталой,
только :
– Надо жить!–
я всю ночь шептала.
Только:
– Надо жить! –
я всю ночь молила.
Да вот убедить
не хватило силы...

Другові

Кленовий листок до шибки прилип,
наче гаряча долоня,
розчепіривши пальці.
Варто припасти до скла щокою –
і зашаріються щоки
і губи твої
більше, ніж від цілунку,
чи притулити
долоню свою,
переплестися пальцями –
і силу відчуєш,
яку іноді
не можеш відчути
у чиємусь потискові руки.
Дивись,
долоня кличе до себе
чистотою своєю.
Тебе хтось чекає там, за вікном.
Дарма, що не видно обличчя –
Очі тієї людини,
ніби ясні дві сльози,
вуста її чесні й відверті,
наче слово “люблю”.
Постаті не шукай за вікном,
швидше виходь і зіприся
на плече свого друга.
Він у душі не надламаний –
і ніколи ти не впадеш.

З повагою,
Василь

Завжди до Ваших послуг.
З повагою,
Василь